Презентації та плакати Монтаж та експлуатація електроустаткування пром. та цивільних будівель

Комплект навчально-наочних посібників з Монтажу та експлуатації електрообладнання промислових та цивільних будівель включає ретельно опрацьований і структурований графічний матеріал по всьому курсу даної дисципліни (111 графічних модулів, 96 тем). Дидактичні матеріали містять малюнки, схеми, визначення та таблиці з Монтажу та експлуатації електрообладнання промислових та цивільних будівель та призначені для демонстрації викладачем на лекціях. У розробці посібників беруть участь професори та доценти Південно-Уральського державного університету, педагогічних вишів, а також педагоги-практики з багаторічним стажем викладання. Усі ілюстрації виконані професійними художниками.

Презентації з монтажу та експлуатації електрообладнання промислових та цивільних будівель на CD (електронні плакати):

Диск призначений для демонстрації викладачем дидактичного матеріалу на заняттях з монтажу та експлуатації електрообладнання промислових та цивільних будівель з використанням інтерактивної дошки, мультимедійного проектора та інших комп’ютерних демонстраційних комплексів. На відміну від звичайних електронних підручників для самостійного вивчення, дані презентації з монтажу та експлуатації електрообладнання промислових та цивільних будівель розроблені спеціально для показу малюнків, схем, таблиць на лекціях. Зручна програмна оболонка має зміст, що дозволяє переглянути необхідний плакат. Передбачено захист плакатів від несанкціонованого копіювання. На допомогу викладачеві для підготовки до занять додається друкований посібник.

Перелік плакатів по курсу Монтаж та експлуатація електрообладнання промислових та цивільних будівель: 

(Клацніть на темі для попереднього перегляду або   у зменшеному вигляді)

Розділ 1. Підготовка та організація електромонтажних робіт

– Лінії механізованої обробки проводів та заготівлі електропроводок
– Технологічна лінія із заготівлі пучків кабелів
– Механізми для обробки труб
– Електромонтажні преси
– Інструменти для зняття ізоляції та перерізання кабелів
– Механізми для різання та зняття ізоляції
– Інструменти та пристрої для діропробивних робіт
– Пристосування для розвантажувально-вантажних робіт
– Механізми для підіймання та транспортування кабельних барабанів
– Пристрої для транспортування вантажів
– Пристрої для роботи на висоті

Розділ 2. Монтаж електропроводок та електрообладнання

– Прилади електричної мережі
– Підключення електроустановлювальних виробів
– Монтаж системи «Тепла підлога»
– Кріпильні вироби для електропроводок
– Послідовність монтажу електропроводки з використанням гофрованої труби
– Монтаж електропроводки у кабель-каналах
– Дротяні лотки для електропроводки
– Способи кріплення дротяних лотків
– Монтаж дротяних лотків (1)
– Монтаж дротяних лотків (2)
– Світильники
– Способи підвіски світильників
– Схеми живлення освітлення
– Схеми включення ламп розжарювання
– Схеми включення люмінесцентних та ртутних ламп
– Монтаж приладів обліку електроенергії (1)
– Монтаж приладів обліку електроенергії (2)
– Монтаж поверхових розподільчих щитків
– Монтаж відкритих електропроводок (1)
– Монтаж відкритих електропроводок (2)
– Монтаж заземлювального пристрою
– Встановлення кабельних конструкцій
– Зварні лотки для електропроводки
– Монтаж перфорованих лотків
– Прокладання кабелю по лотках
– Трубні відкриті електропроводки
– Виробництво вимірів
– Монтаж тросових електропроводок (1)
– Монтаж тросових електропроводок (2)
– Розміщення внутрішньоцехових електромереж
– Монтаж шинопроводів
– Шинопроводи та їх застосування
– Монтаж закритих тролейних шинопроводів
– Монтаж відкритих кранових тролеїв
– Способи встановлення шинопроводу
– Організація робочого місця під час монтажу блоків шинопроводу
– Монтаж освітлювальних шинопроводів
– Монтаж розподільних шаф, щитів
– Монтаж ланцюгів вторинної комутації (1)
– Монтаж ланцюгів вторинної комутації (2)
– Способи вивіряння установки електродвигунів
– Розбирання електродвигунів
– Установка фундаментної плити для електричних машин великої потужності
– Установка електричних машин на опорних вузлах
– Монтаж вибухозахищених електродвигунів

Розділ 3. Монтаж електроустаткування цехових трансформаторних підстанцій

– Комплектні трансформаторні підстанції
– Об’ємна трансформаторна підстанція
– Монтаж об’ємної трансформаторної підстанції

Розділ 4. Монтаж кабельних та повітряних ліній

– Механізована прокладка кабелю в траншеї (1)
– Механізована прокладка кабелю в траншеї (2)
– План розміщення обладнання та робочих місць під час прокладання кабелю в траншеї
– Елементи споруд кабельних ліній
– Монтаж кабелю в кабельних спорудах
– Монтаж кабелю в тунелі
– Прокладання кабелів по опорних конструкціях
– Механізована прокладка кабелю в тунелі
– Прокладання кабелю по естакадах
– Способи кріплення кабелю до троса
– Пристрій кабелю
– Монтаж сполучної термоусаджувальної муфти
– Монтаж кінцевої термоусаджувальної муфти
– Прокол ґрунту пневмопробійником
– Бестраншейна прокладка кабелю
– Кабельні споруди (1)
– Кабельні споруди (2)
– Прокладання кабелю при негативних температурах
– Опори ПЛ до 1000 В
– Конструкції опор ПЛ
– Встановлення опор
– Встановлення опор
– Кріплення проводів ПЛ
– Монтаж проводів ПЛ (1)
– Монтаж проводів ПЛ (2)
– Види ізоляторів
– З’єднання проводів
– Виконання відведення ізольованим проводом від лінії із ізольованими проводами
– Виконання відведення ізольованим проводом від лінії з голими проводами

Розділ 5. Монтаж електрообладнання трансформаторних підстанцій та розподільчих пристроїв

– Комплектна трансформаторна підстанція 35/10 кВ
– Трансформаторна підстанція 35/10 кВ з КРУН 6-10 кВ
– Підстанція 35/10 кВ із закритим розподільчим пристроєм
– Ошинівка ЗРУ (1)
– Ошинівка ЗРУ (2)
– Монтаж блоків КРУ
– Відкритий розподільний пристрій однорядний 110 кВ з роз’єднувачами типу РЛНО (1)
– Відкритий розподільний пристрій однорядний 110 кВ з роз’єднувачами типу РЛНО (2)

Друковані плакати (таблиці) з монтажу та експлуатації електрообладнання промислових та цивільних будівель для оформлення кабінету:
плакат на полімерній плівці
планшет на твердій основі

Варіанти виготовлення плакатів на різних матеріалах:  Ціна, руб. за шт.
Плакат 560х800 мм, папір 115 г/м2; 380
Плакат 560х800 мм, папір 200 г/м2; 600
Плакат 560х800 мм, ламінований, папір 115 г/м2; 650
Плакат 560х800 мм, полімерна плівка, пластикова рамка; 800
Планшет 560х800 мм, тверда пластикова основа. 2200

Комплект типових плакатів “Монтаж та експлуатація електрообладнання промислових та цивільних знань” (Завантажити одним архівом):

– Механізми, інструменти, пристрої
– Монтаж заземлювального пристрою
– Трубні відкриті електропроводки
– Монтаж відкритих електропроводок
– Електропроводка на лотках
– Монтаж шинопроводів
– Способи встановлення шинопроводів
– Монтаж повітряних ліній
– Трансформаторні підстанції
– Відкриті розподільчі пристрої
– Монтаж кабельних ліній у траншеї
– Монтаж кабелю в кабельних спорудах
– Монтаж термоусаджуваних муфт

Можливе замовлення як комплекту типових плакатів, так і вибірковий, використовуючи макети наочних посібників із комплекту електронних плакатів «монтаж та експлуатація електрообладнання промислових та цивільних будівель» на CD. Розмір плакатів 560х800 мм або інший на вибір.

1. Лінії механізованої обробки проводів та заготівлі електропроводок

У електромонтажному виробництві одним із найбільш масових та трудомістких процесів є заготівля електропроводок.

Обробку та заготівлю проводів виконують на технологічній лінії. Бухту дроту відповідного перерізу встановлюють на барабані (1) столу розмітки. Прикріпивши вільний кінець дроту до стійки (5) мірної рейки (4), відсувають стійку (3) на необхідну відстань, контрольовану по мірній лінійці, і закріплюють гвинтовим затиском. Далі вручну намотують певну кількість дроту навколо стійок (3) і (5), після чого провід за допомогою важільних ножиць (2) розрізають на мірні відрізки, які знімають та перекладають (вішають) на гаки пересувного стелажу. На гаках є рамки, які вкладають бирки із зазначенням розмірів заготовок.

Стелаж із заготовками подають до верстата, на якому проводять подальшу їхню обробку (розрізання плівки між жилами, видалення ізоляції з жил проводів та ін.). Скручування жил проводів та з’єднання зварюванням окремих відрізків в один монтажний вузол роблять на стенді.

2. Технологічна лінія із заготівлі пучків кабелів

Силові кабелі перетином жил до 16 мм 2 і контрольні кабелі заготовляють пучками на технологічній лінії продуктивністю 1000 км/год. Максимальна кількість жил кабелю в пучку – 12, довжина пучка до 150 м. Довжина кожного кабелю в пучку розраховується на ЕОМ за координатами траси та обладнання.

Лінія складається з пересувного стенду (2) з вертлюгами, на яких встановлюють бухти (3); кабелів (4); напрямних роликів (5); мірного пристрою (6); ножиць (7) з електроприводом; намотувального верстата (8); столу (10) для оброблення, перевірки схеми з’єднання та маркування жил кабелів; накопичувача (11) для встановлення інвентарних барабанів-касет (9) з кабелем; стенда (12) для розміщення інвентарних барабанів-касет з кабелем, монтажного столу (13) для збирання кабелів у пучки. Стіл обладнаний мірною лінійкою (14) і рухомою кареткою (15) з пристроєм, що пише. На виході лінії встановлюють барабан (16) з електроприводом.

Процес заготівлі кабелю пучками виконують у два етапи. На першому етапі виготовляють заготівлю кабелів мірними відрізками заданої довжини. Для цього кабель з одного з барабанів (1), встановлених на опорних стійках, що дозволяють барабанам обертатися, або з бухт (4) протягують через напрямні ролики (5), мірний пристрій (6), ножиці (7), і кінець його закріплюють на інвентарному барабані-касеті (9), розташованому на намотувальному верстаті (8). Інвентарні барабани-касети з мірними відрізками кабелів встановлюють на накопичувач (11) або стенд (12). На столі (10) жили кабелів обробляють, перевіряють схему їхнього з’єднання і маркують.

Другий етап заготівлі кабелів – формування пучка. Для цього інвентарні барабани-касети з кабелем розміщують на опорах обертання стенду (12). Каретку (15) із захоплюючим пристроєм за допомогою електроприводу розміщують у крайнє ліве положення монтажного столу (13). Кінець кабелю затискають у захопленні каретки, простягають праворуч по столу, потім звільняють і поєднують з нульовою позначкою мірної лінійки (14). Довжина монтажного столу дозволяє зміщувати початкові кінці кабелів щодо один одного на 8-10 м-коду.

На столі сформований пучок кабелів бандажують і намотують за допомогою каретки приймальний барабан (16) з електроприводом. Готовий пучок кабелів знімають із приймального барабана та доставляють на об’єкт.

3. Механізми для обробки труб

Прокладання труб для електропроводок пов’язане з необхідністю обробки (гнуття, різання) великої кількості труб. Для цих робіт застосовуються ручні, гідравлічні, електричні трубогиби та труборізи.

Гідравлічний трубогиб складається з гідронасоса з приводною рукояткою, гідропресу, оснащеного згинальною рамою зі змінними роликами та змінним згинальним сегментом. Для гнуття трубу встановлюють між роликами згинальної рами і згинальним сегментом, а потім похитуванням рукоятки нагнітають масло робочий циліндр гідропреса. При цьому робочий плунжер із укріпленим на його кінці сектором переміщається та згинає трубу. Електричний трубогиб працює анологічно гідравлічному, але замість гідронасоса має електропривод. Труборіз служить для розрізання та відрізання зайвої частини металевих та неметалічних труб. Застосовують як ручні, так і електричні труборізи.

4. Електромонтажні преси

З’єднання в гільзах та оконцювання наконечниками жил проводів та кабелів здійснюється за допомогою гідравлічних, механічних та електрорухових пресів.

Ручний гідропрес ПГР-20 складається з скоби (1) для встановлення в ній змінних пуансонів та матриць, корпусу (2), масляного насоса (3) з важелем (4), рукоятки (5) та ременя (6). Скоба (1) має різьбове з’єднання з корпусом (2). Пуансон (7) та матриця (8) вставляються в скобу. Опресування проводиться в такий спосіб. Пресована деталь (гільза, наконечник) встановлюється між підібраними за розміром цієї деталі пуансоном і матрицею, а потім рухом важеля (4) вгору і вниз наводиться в дію насос, що створює необхідний тиск робочої рідини в корпусі (2). Тиск робочої рідини передається пуансону і матриці, в результаті чого відбувається опресування деталі, що знаходиться між ними.

Максимальний тиск, який створюється на робочому органі преса, 20 кПа. Прес ПГР-20 застосовують для з’єднання та віконця опресуванням алюмінієвих проводів перетином 16-240 мм2. Маса преса – 5 кг.

Ручний гідропрес РГП-7М служить для опресування мідних та алюмінієвих проводів та жил кабелів перерізом 16–150 мм 2 .

Гідропрес складається з корпусу, насоса з клапанами, поршня, на кінці якого встановлюють пуансон, головки, в якій кріпиться матриця, резервуара з маслом і важеля насоса. Гідропрес РГП-7М діє аналогічно пресу ПГР-20 і відрізняється від останнього меншим зусиллям, створюваним поршнем, так при коливанні важеля насоса під дією тиску масла переміщується поршень з пуансоном і відбувається опресування наконечника.
Ручний механічний прес РПМ-7М складається з скоби (робочого органу) (1), в якій встановлюються пуансон (7) та матриця (8), важелів (4), двох (рухомий та нерухомий) рукояток (5) та барабана (9) із тросом. Скоба (1) є відкидною деталлю, що замикається, шарнірно закріпленою з корпусом (2). У центральному отворі корпусу розташований вільно переміщається пуансонодержатель, який в момент оперування важелями переміщається разом з пуансоном, що знаходиться на його кінці, і при створенні необхідного тиску опресовує деталь, що знаходиться між пуансоном і матрицею Процес опресування закінчується в момент торкання заплічиків пуанс.
Для зменшення зусиль, що витрачаються робітником під час оперування важелями, використовується барабан (9) з тросом, розташований на правому важелі преса.

Максимальне зусилля робочому органі преса 7 кПа. Прес застосовують для опресування та з’єднання проводів та жил кабелів перетином 16–240 мм 2 . Маса преса близько 5 кг.

Гідравлічний прес з електричним приводом ПГЕП-2 використовують на великих об’єктах монтажу при виконанні значного обсягу робіт по з’єднанню та кінцюванню обпресуванням жил проводів та кабелів великих перерізів. Прес ПГЕП-2 складається з електричного приводу (12), насоса високого тиску (11) і головки з механізмом пресування (14). У відкритій частині головки встановлюються пуансон і матриця, що підбираються за розмірами деталей, що опресовуються (гільзи, наконечника і т. п.). Робочою рідиною преса може бути чисте трансформаторне чи машинне масло.

5. Інструменти для зняття ізоляції та перерізання кабелів

Термоміщі ТК-1 призначені для зняття пластмасової ізоляції з жил проводів та кабелів із перерізами 1,5–6 мм 2 на будь-якій їхній ділянці. Кліщі є термомеханічними, тобто вони працюють з використанням механічного впливу та розплавлення ізоляції. Завдяки електропрогріванню ножів ізоляція знімається із мінімальним зусиллям. Робоча температура ножа 170-200 ° С, потужність кліщів 65 Вт, напруга живлення 36 В, маса 1 кг.

Секторні рунні ножиці призначені для перерізання кабелів різних марок, перерізів та діаметрів. Секторні ручні ножиці НС-1, НС-2, НС-3 складаються з рухомих секторних ножів із зубами (1), що подає і фіксує собачок (2, 5), нерухомий і рухомий рукояток (3, 4), нерухомого секторного ножа (6) ).

Ножиці НС-1 застосовуються для перерізання кабелів з мідними жилами з перерізами 3-10 мм 2 і з алюмінієвими жилами з перерізами 3-25 мм 2 , алюмінієвих однодротових проводів з перетином 50 мм 2 і багатодротяних проводів з перетином 70 мм 2 , а також мідних багатодротяних проводів із перетином 50 мм 2 . Максимальний діаметр кабелю, що перерізається, 25 мм.

Ножиці НС-2 використовуються для перерізання кабелів з мідними жилами з перерізами 3-25 мм 2 і з алюмінієвими жилами з перерізами 3-70 мм 2 , алюмінієвих однодротових проводів з перерізом 120 мм 2 і багатодротяних проводів ссеченіем 240 мм 2 , а також мідних багатодротяних дротів зсіканням 150 мм 2 . Максимальний діаметр кабелю, що перерізається, 40 мм.

Ножиці НС-3 застосовуються для перерізання броньованого кабелю з мідними жилами з перерізами 3-150 мм 2 і з алюмінієвими жилами з перерізами 3-240 мм 2 . Максимальний діаметр кабелю, що перерізається, 70 мм.

6. Механізми для різання та зняття ізоляції

Технологічна лінія КМО-3 з обробки та заготівлі проводів освітлювальних ліній складається з комплекту механізмів, але кожен з них може бути використаний окремо.

Механізм для скручування проводів, підрізування, зварювання та контролю заготовок проводів є механічною шафою (2), всередині якої розміщуються привід і зварювальний трансформатор. На верхній панелі встановлені головка (4) для скручування кінців жил проводів та підрізування торців, пристосування для зварювання та стенд (6) для контролю ізоляції. До складу пристосувань для зварювання входять ручні кліщі (5) та електродотримач із вугільним електродом. Педальний привід (1) складається з електродвигуна та редуктора з приводною кулачковою муфтою.

Жили оброблюваних проводів закладаються в квадратний зів головки до упору, і натисканням на педальний привід рухається шпиндель головки, в результаті чого відбувається скручування проводів. Підрізання скрученого пучка проводів, вставленого в отвір диска відповідного діаметра, здійснюється ножем при натисканні на педальний привід, після чого пучок жил, що зварюється, затискається кліщами і зварюється вугільним електродом.

При підключенні заготовки до затискачів стенду для контролю ізоляції та відсутності порушень у ній загоряється сигнальна лампа.

Перерізи оброблюваних дротів можуть бути від 1,5 до 6,0 мм 2 , а кількість жив, що скручуються, одночасно з максимальним перерізом – 12.

Механізм для різання та відліку заготовок проводів є металевою шафою (3), всередині якої розміщуються барабан і привід. На панелі механізму встановлюються рихтувальні пристрої, мірний пристрій (1) з лічильником відміру довжини і відліку заготовок, а також головка (2) для різання проводів. Необхідні довжина і кількість проводів, що відрізаються, програмуються. Довжина відрізаного проводу визначається частотою обертання лічильника (один оборот відповідає 10 мм), а кількість проводів, що відрізаються, задається набором відповідного числа на ньому. Провід, що відрізається, з розмотувального барабана пропускається між рихтувальними роликами, роликами мірного і тягнучого пристрою.

Після включення механізму різання та відлік заготовок виконуються автоматично. Перетину жил оброблюваних проводів можуть бути від 1,5 до 6,0 мм 2 швидкість протягування проводу 16,3 м/хв, мінімальна довжина заготовки, що відрізається 100 мм.

Механізм для зняття ізоляції з проводів і закручування контактних кілець є металевою шафою (2), всередині якої розміщений привід. На верхній панелі розміщується головка (1) механізму з різальними ножами для зняття ізоляції та оправкою для утворення кілець. Педальний привід (3) складається з електродвигуна, редуктора, важільно-кулачкового механізму та пускової апаратури. Ізоляція з проводу, що обробляється, знімається в головці різальними ножами; одночасно розрізається перемичка двожильних дротів. Після виконання одного циклу операції механізм автоматично вимикається.

Переріз жил проводів, з яких знімається ізоляція, можуть бути 2,5–10 мм 2 , а при закручуванні контактних кілець 2,5–4 мм, довжина ізоляції, що знімається до 50 мм, довжина плівки, що розрізається 42 мм, внутрішній діаметр контактних кілець, що закручуються 2; 4,2; 5,2; 6,2мм.

Змінний інструмент механізму (ножі, вкладиші) та запчастини зберігаються у спеціальній висувній скриньці.

7. Інструменти та пристрої для діропробивних робіт

У піротехнічних інструментах та механізмах використовується енергія вибуху порохового заряду. До них відносяться будівельно-монтажні пістолети, що служать для кріплення виробів та деталей за допомогою дюбелів, колонки, призначені для пробивання отворів у залізобетонних плитах та преси, що застосовуються для опресування кабельних наконечників. Крім того, пресами здійснюють з’єднання сталевих труб, пробивання отворів у стінках металевих коробок, ящиків та шаф.

Основними деталями будівельно-монтажного пістолета ПЦ52-1 однозарядної, самовзводної, непрямої дії є притиск (1), наконечник (2), муфта (3), коробка з рукояткою (4) і спусковий важіль (5). Дюбель забивається за допомогою поршня, що переміщається під дією порохових газів, без попереднього розгону стану спокою. При цьому дюбель не набуває небезпечного потенціалу енергії, тобто при ударі бойка по патрону порох запалюється, порохові гази пересувають поршень каналом, і він, ударяючи по дюбелю, забиває його. Для пробивання отворів у залізобетонних плитах поршень замінюють на пробійник.

Піротехнічна оправка ОДП-4м служить для забивання дюбелів у бетонні та цегляні основи з метою закріплення електропроводки, електроустановочних та інших виробів невеликої маси. Дюбельне піротехнічне оправлення ОДП-4м більш продуктивне, ніж ручне оправлення ОД-6, оскільки забиває дюбель за один удар.

У сталевому корпусі (3) оправки розташовані камера для патрона (патронник) та поршень (4), що впливає на дюбель. У порожнині корпусу вільно переміщується зарядний шток (1) з головкою, за допомогою якого здійснюється напруження капсуля патрона. Сам корпус оправки є порожнистою втулкою із зовнішнім різьбленням для накручування фланця (6) з отвором для дюбеля на одному кінці і кришки – на іншому. На корпус одягнений кожух, що є сталевою втулкою, гумовою зовні.

Робота оправки, як і будівельно-монтажного пістолета, заснована на використанні енергії порохових газів, що розширюються, що впливають через поршень на дюбель. Тому оправлення відноситься до піротехнічного інструменту непрямої дії. Як джерело енергії в ній використовуються безпижові патрони від В4 до В9. Удар молотком по штоку оправки викликає запалення капсуля патрона, і під впливом порохових газів через поршень дюбель вдавлює в основу.

Ударна піротехнічна колонка УК-2М застосовується для пробивання отворів у багатопустотних міжповерхових залізобетонних перекриттях. Отвір пробивається пробійником, який переміщається у стволі колонки під дією порохових газів. Як джерело енергії в ній використовуються безпижові патрони від В7 до В9 і Г1, Г2. Стовбур колонки з’єднаний з корпусом, в якому змонтовано ударно-спусковий механізм. Під впливом пружини ударник наколює капсуль патрона, відбувається постріл, і під тиском порохових газів пробійник прямує вперед, пробиваючи отвір у плиті перекриття.

У колонці УК-2М застосовується пробійник конічної форми, що забезпечує його самогальмування у пробитому отворі. Пробійник виштовхується поршнем, що знаходиться в стовбурі колонки, якому при пострілі повідомляється енергія порохових газів. Розгін пробійника до будівельної основи становить 30 мм, а поза напрямного циліндра – 60 мм. Подальший рух пробійника обмежується амортизатором.

Колонка УК-2М має простий та надійний ударно-спусковий механізм та блокування, що виключає можливість випадкового пострілу. У конструкції пробійника передбачена раціональна схема амортизації, а також прилад, що згасає, що знижує силу звуку при пострілі. Робітник, який використовує колонку, зазнає незначної віддачі.

8. Пристосування для розвантажувально-навантажувальних робіт

Візок типу ТПБ, що пересувається вручну, застосовують для перевезення до місця встановлення окремих або блокованих між собою шаф, камер, щитів та інших електротехнічних виробів. Вона складається з двох одновісних напіввізків, з’єднаних між собою двома сталевими канатами, і розрахована для перевезення виробів масою до 2 т. Для навантаження майданчика напіввізків з двох протилежних сторін підводяться під основи виробу, встановленого на підкладках висотою близько 50 мм, сталеві канати змотуються з барабанів на необхідну довжину, а петлі, що є на їх кінцях, накидаються на гаки натяжних пристроїв. Після доставки виробу до місця встановлення канати послаблюються і виріб саморозвантажується. Вантажопідйомність візка 2000 кг, вага 200 кг.

Спеціальний візок типу ТГБ, призначений для навантаження, транспортування, розвантаження та розкочування важких барабанів з кабелем, а також для транспортування електрообладнання, складається з рами, гідравлічного домкрата, затиску, коліс, системи тяг і важелів і вантажного майданчика. За допомогою гідравлічного домкрата із системою тяг та важелів здійснюється підйом рами для навантаження та її опускання при розвантаженні. У комплект візка входить складний майданчик, який кріпиться до рами візка під час транспортування малогабаритного електроустаткування. Вантажопідйомність візка 600 кг, вага 80 кг, а максимальна висота підйому рами 100 мм.

Канати та стропи, що широко застосовуються при такелажних роботах (навантаженні, розвантаженні, горизонтальному переміщенні та підйомі), можуть бути прядив’яні та сталеві дротяні (троси). Прядив’яні канати використовуються зазвичай для оснащення механізмів малої вантажопідйомності (не більше 200 кг), а сталеві як міцніші – для підйому і переміщення вантажів більше 200 кг. Стропи служать для підвішування (підв’язування) вантажу на гак підйомного механізму. Вони можуть бути універсальні, полегшені з кільцями та полегшені з гаками.

9. Механізми для підіймання та транспортування кабельних барабанів

Правильно організоване транспортування кабелів гарантує їх збереження, а отже, довговічність експлуатації кабельних ліній. Умови транспортування кабелів мають відповідати вимогам нормативних документів. Переміщення барабанів на механізованих складських майданчиках виконують за допомогою мостових кранів, кран-балок, тельферів, автонавантажувачів, спеціальних вантажозахоплювальних пристроїв і т.д.

При відмотуванні кабелю барабан встановлюють на домкрати, барабано-підйомник та інші пристрої. Найчастіше застосовують гвинтові домкрати. Підйом кабельних барабанів №24-30 виконують без валу (осі). При підйомі барабана застосовують два домкрати (2). Втулку цапф (4) з двох сторін заводять в отвори щік барабана і хитанням рукояток домкратів піднімають штанги (3) з кабельним барабаном. Для більшої стійкості домкрати мають загальну раму (1).

Невеликі барабани (№ 6–14) піднімають і переміщають на спеціальних візках Барабани з контрольними кабелями під час розкочування піднімають підйомниками важеля. Підйомник застосовують для барабанів розміром № 17 (діаметр щік до 1700 мм). При підйомі барабана піднімають кінці підйомника так, щоб його опорні втулки поєдналися з отворами в щоках. Через втулки підйомника та барабана пропускають вал (вісь). Натискаючи на кінці рами (2) витягу, барабан (1) піднімають над землею.

10. Пристрої для транспортування вантажів

Для монтажу щитів, шаф та пультів застосовують портальні та штангові підйомники, а також комплекс механізмів для транспортування блоків електроустаткування КМБ.

Такелаж кабельних барабанів за відсутності спеціальних витягів здійснюють автомобільними або іншими кранами, використовуючи різні пристрої. Для підйому барабанів (до 20) використовують траверсу з гаками, до якої можуть бути підвішені одна з трьох пар підвісок. Гаки цих підвісок розраховані відповідно на підйом барабанів №10, 12 і 14, а також 17, 18 і 20. Довжина строп підвісок дозволяє піднімати тільки барабани, на які вона розрахована, що унеможливлює помилки стропальників при такелажних роботах.

Траверса з крабами має дві цапфи для кріплення за отвір у щоці барабана. При переміщенні бобишок, вушок та підвісок з крабами можна піднімати барабани від №4 до №20. Для підйому важких кабельних барабанів від 14 до 30 застосовують спеціальні траверси. Дрібні барабани переміщують простими стропами без траверсу.

11. Пристосування для роботи на висоті

Для організації робочих місць електромонтажників на висоті з урахуванням правил техніки безпеки застосовуються інвентарні сходи та підмостки.

Драбина монтажна ЛСМ, зварена з профільного алюмінієвого сплаву та алюмінієвого листа, складається з двох шарнірно з’єднаних ланок і застосовується як приставні сходи та драбини. Її маса 12,5 кг, розмір до верхньої сходинки в робочому положенні як приставні сходи 3180 мм, як драбини – 2120 мм.

Сходи з майданчиком Л-312 використовуються для виконання робіт на висоті до 4,5 м і складаються з двох опор-стійок, зварених з дюралюмінієвого листа, та горизонтального майданчика розміром 500 x 600 мм з огорожею. Стійки забезпечені опорними ізолюючими віконцями з рифленою поверхнею та з’єднані стяжками. У транспортному положенні сходи стягуються, а стійки складаються. Маса сходів 28 кг, висота до робочого майданчика 3 м.

Збірно-розбірні риштовання ПСР-7, забезпечені вантажопідйомною поворотною стрілкою для вантажів до 100 кг, призначені для роботи двох монтажників на висоті від 2,2 до 7 м. Комплектують їх з опорної рами і плоских трубчастих секцій, які дозволяють збирати різні по висоті риштовання. з кроком висоти робочого майданчика 0,9 м. Площа робочого підлоги 1500 x 800 мм.

Гідравлічна підйомна платформа ШПП-5Д призначена для електромонтажних робіт на висоті до 6,5 м. Підйом робочого майданчика здійснюється гідродомкратом, вручну рукояткою або електроприводом; переміщається вона вручну за допомогою візка з колесами. Маса платформи 390 кг, максимальна висота підйому робочого майданчика 5 м, вантажопідйомність 250 кг. Швидкість підйому вручну 1,2 м/хв, електроприводом – 5 м/хв.

Телескопічний монтажний витяг «Темп» призначений для підйому одного робітника з інструментом та монтажними матеріалами на висоту до 9 м. Розмір робочого майданчика 540 х 610 мм, швидкість підйому та опускання 5 м/хв, вантажопідйомність 100 кг, маса 125 кг. Мінімальна висота від підлоги до робочого майданчика 3,9 м, максимальна – 7 м.

Підйомник складається з візка, нерухомої та рухомої секцій та ручної лебідки, встановленої на робочому майданчику. Візок (1) служить опорою підйомника і є розбірною об’ємною конструкцією, виготовленою з дюралюмінієвих труб. Чотири ходові колеса можуть вільно повертатися навколо вертикальних осей. У робочому положенні підйомника колеса стопоряться; для його більшої стійкості відкидні аутригери, встановлені на візку, закріплюються. Конструкція ходових коліс забезпечує встановлення підйомника по схилу на нерівній підлозі.

Нерухома секція (2) є зварною об’ємною конструкцією з дюралюмінієвих куточків, шарнірно з’єднаною з візком. У робочому вертикальному положенні нижня частина телескопічного пристрою притискається до поперечок візка за допомогою двох ексцентриків. У транспортному горизонтальному положенні нерухомий телескопічний пристрій утримується двома гнучкими розтяжками, що зв’язують його з візком. Рухлива секція (3), у верхній частині якої кріпиться робочий майданчик (4) з лебідкою (5), також є зварною дюралюмінієвою конструкцією. Рухлива секція переміщається всередині нерухомої по текстолітових роликах.

Підйом та опускання робочого майданчика здійснюється за допомогою ручної лебідки, підйомний канат якої проходить через блоки рухомого телескопічного пристрою та одним кінцем закріплюється на нерухомій секції. При обертанні рукоятки лебідки за годинниковою стрілкою робочий майданчик разом з монтажником піднімається, а при обертанні проти годинникової стрілки — опускається. На випадок обриву каната передбачено ловити, які стопорять рухому секцію щодо нерухомої під час вільного падіння. Витяг транспортується на колесах одним робітником.

12. Прилади електричної мережі

Освітлювальні прилади служать для приєднання джерел світла до електричної мережі, управління джерелами світла та забезпечення необхідних режимів роботи освітлення, що визначаються місцевими умовами, наприклад характером виробництва, тривалістю світлового дня.

До найпоширеніших освітлювальних електроустановних пристроїв відносяться патрони, вимикачі, перемикачі, штепсельні розетки з вилками, стартерні пристрої для пуску люмінесцентних ламп та ін.

За конструкцією, призначенням та способом установки розрізняють патрони підвісні, арматурні з ніпелем або ніпельною шийкою, підвісні напівгерметичні з металевим вушкам, стельові та стінні. Патрони відповідно до розмірів цоколів ламп бувають з різьбленням 14, 27 та 40 мм. Освітлювальні патрони призначені для зміцнення лампи та підведення струму до неї. Корпус різьбового патрона складається з двох частин, що згвинчуються (1). Усередині знаходиться порцеляновий вкладиш (2) з контактами (4 та 5). До контактних гвинтів (3) приєднуються дроти.

Вимикачі та перемикачі однополюсні на напругу до 250 В та на струми до 10 А призначаються для комутації електричних ланцюгів освітлювальних електроустановок змінного струму частотою 50 Гц. Вимикачі та перемикачі однополюсні захищеного та герметичного виконань для відкритої та прихованої установки повинні витримувати не менше 20 тис. відключень.

Для підвищення здатності комутації і зносостійкості контактні частини сучасних вимикачів і перемикачів виконують з металокераміки, що дозволяє їм витримувати понад 200 тис. відключень. Приєднання до електричної мережі однофазних та трифазних електроприймачів (переносних ламп, побутових електроприладів, електрифікованого інструменту тощо) з номінальними струмами до 10 і 25 А на напругу до 250 і 380 відповідно здійснюється за допомогою штепсельних з’єднань.

Штепсельні з’єднання складаються з двох основних елементів – розетки та вилки. Штепсельні розетки випускають із круглими та плоскими контактами. Застосування плоских контактів дозволяє створити більш надійне контактне з’єднання, скоротити витрати міді та майже вдвічі порівняно з круглими контактами збільшити термін їхньої служби. Для підключення переносних електроприймачів до електричної мережі напругою вище 36 В у приміщеннях з підвищеною небезпекою та особливо небезпечних застосовують двополюсні) та триполюсні штепсельні розетки із заземлюючим контактом.

13. Підключення електроустановлювальних виробів

З’єднання проводів виконується у відгалужувальних коробках зварюванням, обпресуванням або за допомогою затискачів. Через вимикач переривається фазний провідник, до патрона приєднують фазний і нульовий робочий провідники, при цьому до гвинтової гільзи підключають нульовий робочий провідник. До контактів штепсельної розетки приєднують фазний, нульовий робочий та нульовий захисний провідники. При монтажі необхідно дотримуватись кольорового позначення провідників: фазний – чорний, червоний, помаранчевий, білий; нульовий робітник – блакитний; нульовий захисний – жовто-зелений.

14. Монтаж системи «Тепла підлога»

Система обігріву «тепла підлога» – це універсальна електрична система обігріву приміщень через підлогу, встановлення якої можливе, можливе під плитку або дерев’яне покриття та стяжку. Ця система може працювати як додаткова, і як основна система опалення приміщень.

Для монтажу системи під плитку необхідно:
1. Підготувати приміщення для монтажу системи обігріву.
2. Розмітити площу під укладання нагрівальної секції з урахуванням відступу від стін та меблів не менше 50 мм, а також необхідно врахувати, що нагрівальний кабель повинен знаходитись на відстані не менше 100 мм від інших нагрівальних приладів від стояків та труб центрального опалення.
3. Вибрати місце встановлення терморегулятора та проробити в стіні отвір під установку терморегулятора не нижче 30 см над підлогою, а також штробу під укладання монтажних кабелів та проводу датчика температури. Терморегулятори, що керують обігрівом приміщень з підвищеною вологістю (ванна кімната, туалети, сауни, басейни) повинні бути встановлені поза такими приміщеннями.
4. Проштробити канавку в підлозі для встановлення монтажного кабелю та трубки датчика температури. Канавка в підлозі під укладання трубки датчика температури повинна мати розміри 20 x 20 мм та довжину не менше 50-60 см від стіни. Помістити датчик температури у гофровану трубку. Датчик повинен розташовуватись усередині трубки, поблизу її кінця, його з’єднувальний провід повинен виходити з іншого кінця. Кінець трубки з датчиком, що закінчується в підлозі, щільно загерметизувати для запобігання потраплянню всередину розчину. Укласти гофровану трубку з датчиком температури в підготовлену канавку, і вивести до терморегулятора або до сервісної коробки. Радіус вигину трубки повинен бути не менше 5 см. Кінець гофрованої трубки повинен закінчуватися у терморегулятора або сервісної коробки для того, щоб у разі пошкодження датчика, його можна було б замінити,
5. Нанести позначку початку нагрівальної секції (не далі 2,5 м від місця встановлення терморегулятора). Укласти і закріпити нагрівальну секцію з кроком розкладки, що рекомендується. Укласти та закріпити нагрівальну секцію. Для цього необхідно:
Нагрівальний кабель з котушки змотувати, щоб запобігти його скручуванню, а не скидати витки кабелю зі щоки котушки. Необхідно, щоб місце розташування датчика виявилося між витками нагрівального кабелю.

Допустиме відхилення кроку укладання від рекомендованого не більше ±10 мм. Кінці петель кабелю фіксуються, загинаючи навколо нього язички монтажної стрічки, що виступають, не пошкодивши при цьому оболонку нагрівального кабелю. Сполучна та кінцева муфти секції повинні знаходитися на підлозі. Після укладання нагрівальної секції перевіряють відсутність ушкоджень. Для цього вимірюють опір нагрівальної секції між ізольованими проводами монтажного кабелю. Воно має відповідати значенню, вказаному у паспорті на нагрівальну секцію. Потім замикають проводи монтажного кабелю в ізоляції та вимірюють опір між ними та мідною жилою без ізоляції. Виміряне значення має бути не менше 1 х 103 Ом. Вимірюють опір датчика температури, виміряне значення має відповідати зазначеному в паспорті регулятор.

Встановлюють терморегулятор, сервісну коробку та виконують усі необхідні електричні з’єднання. Заливають підлогу з укладеною нагрівальною секцією шаром клейового розчину завтовшки 5-8 мм. Після висихання перевіряють відсутність пошкоджень нагрівальної секції та датчика температури. Крупним планом розчином штробу в стіні, в якій проведені до терморегулятора дроту живлення, монтажні кабелі, з’єднувальні дроти датчика температури.

Укладають керамічну плитку, використовуючи новоприготовлений клейовий розчин. При проходженні нагрівального кабелю через термокомпенсаційний шов будівлі, кабель, щоб уникнути пошкоджень, пропускають через вигнуті відрізки сталевих труб, заповнених піском. У разі встановлення системи в цементно-піщану стяжку поверх чорнової підлоги укладають шар жорсткої теплоізоляції (пінополістеролу) товщиною 30-80 мм, потім стяжку товщиною 5 см, далі кріпиться монтажна стрічка.

15. Кріпильні вироби для електропроводок

Кріпильними є вироби, призначені для кріплення різних деталей, проводів та опорних конструкцій до будівельних елементів.

Кріпильними деталями при монтажі електропроводок є скоби, сталеві смуги з пряжкою, стрічки з кнопкою та перфоровані смуги. Електроконструкції, опорні та кріпильні деталі кріплять до елементів будівель та споруд дюбелями. Дюбелі із зовнішнім різьбленням М6, М8 і М10 призначені для знімних кріплень, а цвяхові дюбелі — для глухих кріплень, не схильних до вібрації конструкцій і деталей на цегляних, бетонних і сталевих поверхнях будівель і споруд. Дюбелі випускають довжиною 25-80 мм. Кріплення конструкцій та деталей цими дюбелями до будівельних поверхонь виробляють за допомогою пістолетів. Дюбель із розпірною гайкою для знімного кріплення деталей виготовляють із гвинтами М4–М16. Для знімного кріплення деталей є металеві дюбелі з волокнистим заповненням. Ці дюбелі випускаються довжиною 25-70 мм, діаметром 5 та 8 мм.

Широке застосування знаходять пластмасові (капрон, поліетилен та ін.) Дюбеля із зовнішнім діаметром 7-20 мм і довжиною 25-100 мм для шурупів, гвинтів і болтів 3,5-14 мм. При кріпленні конструкції та деталей розпірними дюбелями їх вставляють у попередньо заготовлені в будівельних підставах гнізда, що відповідають діаметру та довжині дюбелів. Дюбель міцно утримується в гнізді внаслідок збільшення діаметра гільзи при вкручуванні в неї болта, гвинта або шурупа

16. Послідовність монтажу електропроводки з використанням гофрованої труби

Гофровані пластикові труби застосовуються для прихованої та відкритої проводки всередині приміщень, що дає можливість зробити електропроводку змінною. Гофровані труби можуть застосовуватися для проведення в штробах стін, заливних підлогах, за фальшстінами та фальшстелями.

Гофрована пластикова труба економічніша в порівнянні з металорукавом і металевою трубою, не іржавіє і не вимагає заземлення.
Труби створюють магістраль, якою простягається провід. При необхідності провід можна додати або замінити без руйнування стін.
Труби забезпечені сталевим дротом (протяжкою) для спрощення затягування дроту.

Монтаж електропроводки виконується наступною послідовністю:
1 – розмітка стін за допомогою олівця та лінійки або лазерної лінійки та невіліру;
2 – штроблення стін з використанням штроборізу;
3 – закладання труб у штроби;
4 – фіксація труб, вони повинні щільно прилягати до основи стіни;
5 – затягування дроту в труби за допомогою сталевого дроту (протягування);
6 — встановлення електроустановлювальних виробів та підключення.

При прихованій прокладці труб у стінах товщина шару штукатурки над трубою має бути не менше 10 мм.

17. Монтаж електропроводки у кабель-каналах

Широке поширення в даний час набула несуча система для відкритої проводки в адміністративних та житлових приміщеннях, що складається з пластикових каналів та відгалужувальних аксесуарів, елементів кріплення електроустановлювальних виробів, у тому числі телефонних та комп’ютерних розеток. Кабельні канали можуть бути різних типорозмірів, а також наявність роздільників та кришок дозволяє створювати відокремлені відділення усередині коробів для різних мереж.

Підлогові кабельні канали дозволяють у короткий термін реалізовувати будь-які конфігурації установок, а також поєднуються з баштами та колонами, що дозволяє організовувати робочі місця у відкритих інтер’єрах.

Монтаж кабель-каналів починається з розмітки траси, причому висота установки не нормується, а залежить від інтер’єру приміщення. Короби кріпляться безпосередньо до стін, для зміни траси встановлюються кути та трійники, що дають можливість з’єднання різних ліній коробів. у каналі прокладають кабелі. Встановлюють силові, телефонні та комп’ютерні розетки, вимикачі у рамки-супорти. Потім встановлюють кришки.

18. Дротові лотки для електропроводки

Дротові лотки знайшли застосування для складних електричних систем в офісних, складських, виробничих та інших приміщеннях.

Дротові лотки мають низку переваг перед традиційними системами металевих лотків:
1) відсутність великої кількості аксесуарів;
2) будь-які розгалуження та повороти формуються безпосередньо на об’єкті;
3) легкість конструкції та простота установки;
4) природна вентиляція кабелів;
5) швидке та зручне під’єднання електроустаткування;
6) зниження економічних витрат;
7) для захисту кабелю використовується кришка лотка заввишки 15 мм.

З’єднання лотків може виконуватися безгвинтовим способом за допомогою з’єднувачів, а також перфорованих з’єднувачів і з’єднувального комплекту.

19. Способи кріплення дротяних лотків

Дротяні лотки на стінах кріпляться на горизонтальних кронштейнах за допомогою сполучного комплекту. Для кріплення лотка до стелі або стіни застосовують стельову консоль. На одній консолі можуть бути встановлені одразу два лотки. До стелі дротяні лотки кріплять за допомогою двох шпильок, до яких приєднують горизонтальний утримувач.

20. Монтаж дротяних лотків (1)

Зміна ширини та рівня траси формуються безпосередньо на місці монтажу. Для цього достатньо за допомогою спеціальних кусачок вирізати бічний ділянку дротяного лотка і виконати з’єднання за допомогою сполучного комплекту.

21. Монтаж дротяних лотків (2)

Дротові лотки дають можливість виконувати повороти траси, відгалуження від магістралі лотків. Для цього достатньо вирізати бічні ділянки лотків і з’єднати їх за допомогою сполучного комплекту.

22. Світильники

Світильники освітлювальних електроустановок служать для освітлення об’єктів (предметів, робочих поверхонь, виробничих площ і т. п.), що знаходяться на відстані не перевищує зазвичай 25 м.

Світильник складається з арматури та джерела світла. Джерело світла знаходиться всередині арматури, яка забезпечує необхідний розподіл світлового потоку джерела світла та захист його від механічних пошкоджень та впливів зовнішнього середовища.

Залежно від джерела світла освітлювальну арматуру умовно поділяють: для ламп розжарювання та ртутних ламп, для люмінесцентних ламп.

Арматура світильників для лампи розжарювання та ртутної лампи складається з корпусу та укріпленого в ньому патрона. До корпусу закритих підвісних світильників прикріплюються внизу захисне скло для запобігання забрудненню і механічним пошкодженням, а вгорі — вушко для підвішування до опорної конструкції. Горловина корпусу важких світильників, що встановлюються жорстко на трубі, виконується у вигляді патрубка з внутрішнім різьбленням 3/4». Деякі типи світильників забезпечуються вкручуваним у патрубок корпусу спеціальним пристроєм – бюгелем, що має два сальники для роздільного ущільнення введення проводів мережі живлення, а також гак для підвіски.

Відмінною особливістю світильників є велика різноманітність їх конструкцій та світлотехнічних характеристик.

Арматура світильника для люмінесцентних ламп є найчастіше металевим корпусом, в якому змонтовані пускорегулюючі пристрої (ПРА), лампотримачі, стартеротримачі та з’єднувальні дроти. Світильник приєднується до мережі живлення за допомогою затискачів, розташованих під одним з ковпачків вузла підвіски. До корпусу арматури зазвичай прикріплений відбивач, а на відбивачі в залежності від конструкції світильника є решітка, що екранує, захисне скло або розсіювач.

23. Способи підвіски світильників

Монтаж світильників проводять після виконання у приміщенні всіх оздоблювальних та малярних робіт.

Заряджені світильники, що надійшли на об’єкт монтажу, перевіряють, відзначаючи при цьому фазні нульові жили проводів, після чого підвішують світильник до арматурного гака або кронштейна.

Незаряджені світильники заряджають за допомогою спеціальних арматурних, переважно гнучких, мідних проводів відповідних марок та перерізів (ПРКС, ПРБС та ін.). При зарядці світильників кінці фазних жил проводів повинні бути приєднані до головок (центральних контактів) патронів, а кінці нульових проводів – до гвинтових гільз. Провід не повинен зазнавати натягу, який міг би призвести до обриву або висмикування їх з контакту.

Світильники та підвісні штанги ізолюють від арматурних гаків та кронштейнів ізолюючими деталями з порцеляни або фібри, а за їх відсутності шляхом накладання на гак двох шарів ізоляційної стрічки. При монтажі освітлювальної мережі трубчастим проводом АТПРФ кріплення світильника повинно бути жорстким (наприклад, на штанзі зі сталевої труби).

24. Схеми живлення освітлення

До освітлювальних електроустановок пред’являються основні вимоги: надійність та безперебійна робота всіх елементів, забезпечення необхідного рівня освітленості приміщень та робочих місць, зручність та безпека обслуговування та ремонту приладів, світильників та апаратів. Виконання цих вимог певною мірою залежить від прийнятої схеми живлення освітлення.

У цехах промислових підприємств, де живлення освітлювальних електроустановок здійснюється від загального трансформатора вбудованої цехової підстанції, використовуються кілька схем. Якщо освітлювальна електроустановка складається з невеликої кількості ламп робочого освітлення, то застосовується схема її живлення по одній магістралі, тобто магістраль робочого освітлення (5) приєднується безпосередньо до ящика (3) з комутаційними та захисними апаратами.

Комутаційними апаратами ручного управління є рубильники та пакетні вимикачі, а апаратами дистанційного керування – контактори та магнітні пускачі. При необхідності живлення потужної освітлювальної електроустановки по кількох магістралях застосовують схему з магістральним розподільним щитком, в якій живлення від ящика з апаратом, що комутує, підводиться до магістрального щитка (9), а від нього відходять кілька магістральних ліній.

Магістральною називається лінія, призначена для передачі електричної енергії до кількох пунктів її розподілу або електроприймачів, що приєднані по всій її довжині.

У тих випадках, коли промислове підприємство отримує електроенергію від двох джерел живлення, доцільно застосовувати схему магістралі з двостороннім живленням. Така магістраль зазвичай розімкнена. Наприклад, при аварії на одній з головних ділянок частина магістралі вимикається вимикачем, встановленим на розподільчому пристрої (РУ) цієї частини; після відшукання та від’єднання роз’єднувачами аварійної ділянки решта магістралі продовжує працювати від іншого РУ.

Застосування знаходять також схеми з резервною магістраллю, що включається відповідним вимикачем при виході з однієї з основних магістралей.

У великих цехах промислових підприємств живлення електроприймачів здійснюється, як правило, від кількох вбудованих трансформаторних підстанцій. Наявність двох трансформаторів дозволяє встановити між двома їх магістралями секційний вимикач, забезпечуючи безперебійне живлення освітлювальних та силових агрегатів у разі виходу з ладу одного із трансформаторів. При використанні схеми живлення від двох трансформаторів взаєморезервується живлення робочого освітлення та стає більш гнучкою робота аварійного освітлення.

25. Схеми включення ламп розжарювання

Схеми керування лампами розжарювання. Дві або більше ламп розжарювання можуть приєднуватись до мережі одним вимикачем однополюсним. Управління п’ятьма лампами за допомогою двох розташованих поруч однополюсних вимикачів здійснюється в такий спосіб. При повороті першого вимикача включаються дві лампи, а при повороті другого – решта трьох. Така схема включення ламп застосовується у великих приміщеннях з режимом роботи, що вимагає забезпечення освітленості різного ступеня.

Якщо необхідно змінити кількість ламп, що вмикаються, їх приєднують до мережі за допомогою люстрового перемикача. З першим поворотом такого перемикача включається одна лампа з трьох, з другим – дві, що залишилися, але при цьому вимикається перша лампа, з третім – включаються всі лампи, а з четвертим – всі лампи люстри вимикаються.
При необхідності незалежного керування однією або декількома лампами з двох місць застосовують схему з двома перемикачами, з’єднаними двома перемичками та проводом.

Лампи освітлювальних електроустановок, що живляться від трипровідної системи трифазного струму, включаються між двома фазами мережі, а установок живляться від чотирипровідної мережі між фазним і нульовим проводами.

Схеми керування освітленням. У виробничих будинках застосовуються місцеве, централізоване, дистанційне та автоматичне управління освітленням. Для окремих приміщень чи груп приміщень можуть застосовуватись поєднання цих видів управління.

Місцеве керування освітленням здійснюється легкодоступними для користування вимикачами, перемикачами або іншими простими апаратами, що встановлюються всередині приміщень, що освітлюються, або біля входів у ці приміщення.

Для протяжних приміщень, наприклад тунелів, галерей, коридорів, що мають два і більше входів, необхідно включати і вимикати освітлення від кожного з входів. У цих схемах управління використовуються одно- та двополюсні перемикачі на два напрями без нульового положення.

Для більшої кількості місць управління в схему вводяться додаткові перемикачі (2), що включаються до розриву ліній, що з’єднують перемикачі (1 і 2).

26. Схеми включення люмінесцентних та ртутних ламп

Люмінесцентні лампи можуть включатися в електричну мережу за стартерною або безстартерною схемою запалювання. При включенні ламп за стартерною схемою запалення як стартер служить газорозрядна неонова лампа з двома (рухомим і нерухомим) електродами.

Люмінесцентну лампу включають в електричну мережу тільки послідовно з баластним опором, що обмежує зростання струму в лампі і таким чином оберігає її від руйнування. У мережах змінного струму як баластний опір застосовують котушку з великим індуктивним опором – дросель.

Запалювання люмінесцентної лампи відбувається в такий спосіб. При включенні лампи між електродами стартера виникає розряд, що тліє; його теплота нагріває рухомий біметалічний електрод. При досягненні певної температури нагріву рухомий електрод стартера, згинаючи, замикається з нерухомим, утворюючи електричний ланцюг, яким протікає струм, необхідний попереднього підігріву електродів лампи. Підігріваючись, електроди починають випускати електрони. Під час проходження струму в ланцюзі електродів лампи розряд у стартері припиняється, внаслідок чого рухливий електрод стартера остигає і, розгинаючись, повертається у вихідне положення, розриваючи при цьому електричний ланцюг лампи. При розриві електричного ланцюга до напруги мережі додається ЕДС самоіндукції дроселя, і виник у дроселі імпульс підвищеної напруги викликає дуговий розряд у лампі та її запалення. З виникненням дугового розряду напруга на електродах лампи і паралельно з’єднаних з ними електродах стартера знижується настільки, що виявляється недостатнім для виникнення розряду тліючого між електродами стартера. Якщо запалення лампи не відбудеться, то на електродах стартера з’явиться повна напруга мережі та весь процес повториться.

Для включення люмінесцентних ламп застосовують спеціальні стартерні та безстартерні пускорегулюючі апарати (ПРА), що являють собою комплектні пристрої, що забезпечують надійне запалювання та нормальну роботу ламп, а також підвищення коефіцієнта потужності та зниження пульсації світлового потоку ламп. У ПРА встановлюються також пристрої, що пригнічують радіоперешкоди.

В даний час широкого поширення набувають більш надійні в роботі безстартерні ПРА. Ртутні дугові лампи ДРЛ включають в електричну мережу змінного струму напругою 220 В через пристрій, що підпалює, що подає імпульс високої напруги. Підпалювач складається з розрядника (Р), селенового випрямляча (СВ), зарядного опору (Л) і конденсаторів (С1 і С2). Дросель (Др) у схемі служить для запалювання лампи, запобігання різкому зростанню струму в лампі, а також для стабілізації режиму її горіння.

Запалювання лампи відбувається так. При включенні лампи струм, проходячи через випрямляч (СВ) та зарядний опір (R), заряджає конденсатор (С2). Коли напруга на конденсаторі досягає приблизно 200 В, відбувається пробій повітряного проміжку розрядника (Р), і конденсатор (С2) розряджається на додаткову обмотку дроселя (ДОДр), в результаті чого в основній обмотці (ООДр) створюється підвищена напруга, імпульсом якого запалюється лампа (Л). Для захисту випрямляча від імпульсу високої напруги служить конденсатор (C1), а для придушення перешкод радіоприйому, створюваних пристроєм, що підпалює, при запаленні лампи, – конденсатор (СЗ).

27. Монтаж приладів обліку електроенергії (1)

Електричні лічильники призначені для обліку витраченої електроенергії. Однофазний лічильник (СО) являє собою пластмасовий корпус, в якому розташований сталевий сердечник (1), з обмоткою напруги. Вона виконана з великої кількості витків дроту малого діаметра і включається в ланцюг паралельно висновків (5 і 7). Струмкова обмотка (4) намотана на сердечник (5) і складається з малого числа витків дроту великого діаметру. Ця обмотка розрахована на номінальний струм 5 А і вмикається в ланцюг послідовно з навантаженням до висновків (9 та 8). Між сердечниками є повітряний проміжок, в якому може вільно обертатися алюмінієвий диск (3), закріплений на осі (2). Для регулювання лічильника служить встановлений сталевий скобі постійний магніт (10). Виводи обмоток (6–9) закриваються кришкою та пломбуються.

На схемі лічильника видно, що у підключеному лічильнику в обмотці напруги постійно протікає малий струм (пунктирні стрілки), а струмовому обмотці струм виникає при включеній навантаженні (суцільні стрілки). Ці струми створюють магнітні потоки, які перетинають алюмінієвий диск та індукують у ньому вихрові струми. Взаємодія магнітного поля вихрових струмів з магнітними потоками обмоток створюють електромагнітні сили, що призводять до обертання диска. Рух диска за допомогою черв’яка передається лічильному механізму, що дає показання в кіловат-годинах, постійний магніт, взаємодіючи своїм магнітним полем з полем вихрових струмів у диску, забезпечує регулювання швидкості диска та миттєву зупинку після відключення навантаження. Облік електроенергії, що витрачається, забезпечується тим, що в конструкції лічильника передбачено автоматичне перемноження струму,

У схемі включення однофазного лічильника фазний провід приєднується до виведення (1), а нульовий провід – до виводу (3) і позначаються буквою Г (генератор). Провіди, що відходять до електроприймачів, підключаються до висновків (2 та 4), позначених літерою Н (навантаження). Схеми включення завжди наводяться на звороті кришки лічильника, що закриває контакти.

28. Монтаж приладів обліку електроенергії (2)

Для обліку електроенергії в трифазних мережах можна скористатися трьома однофазними лічильниками, проте зручніше користуватися трифазним лічильником, який є три однофазних лічильника, зібраних в одному корпусі і мають загальний рахунковий механізм. Для обліку енергії в ланцюгах з великим струмом (сотні ампер) стандартні лічильники безпосередньо не включати. Для розширення меж вимірювання лічильника їх струмові обмотки підключають через трансформатор струму (вимірювальний трансформатор).

Трансформатор струму типу ТК-20 складається із сталевого сердечника 2 з обмотками. Первинна обмотка (3) з висновками (Л1 та Л2) виконана з дроту великого перерізу або шини та має форму, зручну для підключення в електроустановках. Вторинна обмотка (4) підключена до висновків (І1 та І2) клемника (1). Вона має таку кількість витків, щоби при номінальному струмі первинної обмотки в ній індукувався струм 5А.

Встановлювати лічильники слід вертикально на висоті 1,4-1,7 м від підлоги в сухих опалювальних приміщеннях. Температура в приміщенні не повинна опускатися нижче та підніматися вище 40 °С.

29. Монтаж поверхових розподільчих щитків

Спрощена схема електропостачання жилого будинку. Від трансформаторної підстанції (1) чотирижильна кабельна лінія (2) вводиться в підвальне приміщення або на сходову клітку та підключається до вступно-розподільного пристрою (ВРУ) (3). Далі по стінах підвалу горизонтально (4) по сходових клітинах (секціях) вертикально прокладають магістралі (стояки) (5). Кількість вертикальних ліній живлення, що приєднуються до ВРУ, може бути різним. На сходовому майданчику кожного поверху монтують поверховий щиток (6), до якого підключають від двох до чотирьох групових мереж квартир (7).

Вступно-розподільні пристрої, групові розподільні (поверхові) та квартирні щитки призначені для прийому, обліку та розподілу електричної енергії та захисту живильних та групових освітлювальних мереж від перевантажень та струмів короткого замикання. Групові розподільні щитки класифікуються: за способом встановлення – навісні, стоячі, втоплені; за типами апаратів на лініях, що відходять — з автоматичними вимикачами та запобіжниками; за призначенням – на облікові, суміщені, поверхові, квартирні.

Квартирні щитки призначені для встановлення лічильників та захисної апаратури у квартирах. Вони бувають двох видів: для утопленої установки у ніші та для відкритої установки на стіні.

Квартирний щиток ЩК-12 для відкритої установки є металевою основою (1), в яку вмонтовані запобіжники (2). Передбачені отвори (3) для кріплення лічильника (5), для введення проводів (4) та чотири отвори для кріплення щитка. Квартирні щитки можна обладнати захисними пристроями на дві групові лінії.

Поверхові розподільні щитки. Містять лише захисну апаратуру вводів у квартири та застосовуються у тому випадку, коли лічильники встановлені у квартирах. На облікових поверхових щитках зосереджена вся захисна апаратура та лічильники квартир. Щиток типу ШУЕ-4-1 поділено на два відсіки. У нижньому відсіку встановлені лічильники (3). Дверцята з вікнами, закритими склом, забезпечені замком, тому доступ до лічильників має лише обслуговуючий персонал. У верхньому відсіку встановлено автомати (1) (на кожну квартиру) та чотири двополюсні вимикачі (2) для відключення магістралі квартири. Для підключення до стояка щиток має відгалужувальні затискачі (4). Щиток укріплюється у ніші.

30. Монтаж відкритих електропроводок (1)

Кріплення електропроводок з неброньованих кабелів з малими перерізами та трубчастих проводів до будівельних основ проводиться наступними способами:
1) металевими скобами безпосередньо до основи;
2) на несучій сталевій смузі металевими смужками з пряжками, привареними точковим зварюванням, або стрічкою з кнопками;
3) на струнах бандажними металевими смужками або полівінілхлоридною стрічкою з кнопками;
4) бандажними смужками до спеціальних утримувачів, приклеєних до основи;
5) пластмасовими дужками.

Новим кріпильним виробом є поліетиленовий закріп, який складається з основи з двома вушками для закладання бандажних стрічок або зубчастих смужок-пряжок. Закріп встановлюють на підставах за допомогою розпірних дюбелів або цвяхів, що забиваються за допомогою оправки.

Крім того, неброньовані кабелі для освітлювальних електропроводок можуть бути прокладені на лотках, натягнутому тросі та коробах.

Металеві скоби для кріплення до основи з однією або двома лапками виготовляються штампуванням з ребром жорсткості. При кріпленні до основи розпірними дюбелями із шурупами (гвинтами) скоби з двома лапками навішують на один із шурупів, а при горизонтальних трасах – на нижні шурупи. Скоби можуть також закріплюватися дюбель-цвяхами забивкою вручну.

При використанні для прокладки пластмасових кабелів (з поліетилену або капрону) пружинящих дужок, кабель закладають, відігнувши дужку, попередньо прикріплену дюбелем до основи. Дужка притискає кабель до основи завдяки своїм пружинним властивостям.

Широко застосовується кріплення кабелю на сталевих смугах чи дроті, прикріплених впритул до основи. Як несучу смугу використовують монтажні перфоровані смуги стрічки шириною 16 мм і товщиною 0,8 мм, відрізки смуг з відходів сталевого листа або стрічку шириною 20-30 мм і товщиною 0,8-1,5 мм. Стрічки та смуги прокладають по трасі суцільною лінією або з розривами і прикріплюють до основи дюбель-цвяхами за допомогою будівельно-монтажного пістолета, піротехнічної або ручної оправки, а також гвинтами на дюбелях розпірних. Допустимі відстані між точками кріплення смуги 0,8-1 м, від її кінців до крайніх точок кріплення 50-70 мм, а розриви між кінцями сусідніх смуг до 300 мм.

Кріплення на дроті, що несе, проводиться таким чином: до сталевого дроту діаметром 6-8 мм приварюють пластинки розміром 20 х 100 мм, які потім прикріплюються до основи дюбель-цвяхами або шурупами на розпірних дюбелях. У пластинках при заготівлі мають бути просвердлені отвори під шурупи. Кабелі та дроти прикріплюються до утвореної смугами або дротом траси за допомогою бандажних стрічок та смужок із пряжками.

31. Монтаж відкритих електропроводок (2)

Електропроводки неброньованими кабелями та захищеними проводами застосовують для прокладки в сухих опалюваних, жарких та запорошених приміщеннях за наявності в них небезпеки механічного пошкодження електропроводки.

Відкрите прокладання кабелів застосовують для всіх видів приміщень. Допускається прокладання кабелів у пластмасовій оболонці при температурі не нижче -15 ° С, і не нижче -20 ° С для кабелів у свинцевій оболонці. У приміщеннях сирих, особливо сирих, пожежонебезпечних та з середовищем, що агресивно впливають на металеві оболонки, застосовують кабелі ВРГ, АВРГ, НРГ, АНРГ, ВВГ, АВВГ. Для силових мереж вибухонебезпечних зон рекомендується відкрити прокладання кабелів марок ВБВ і АВБВ.

Відстань між точками закріплення металевими смугами та скобами при горизонтальній прокладці кабелів з перетином жил до 4 мм 2 має бути 300-500 мм, а понад 4 мм2 – до 1000 мм і відповідно при вертикальній до 700 і 1000 мм. При кріпленні пластмасовими пружними скобами У641 і У642 відстань між точками кріплення береться до 500 мм, від ближньої точки кріплення до початку вигину 10-15 мм, а до введення в прилади, коробки та арматуру 50-400 мм. Найменший радіус вгинання становить десять зовнішніх діаметрів для кабелів та шість для проводів.

Кріплення опорних конструкцій до основи виконується шурупами та металевими смужками шляхом приклеювання, пластмасовими дюбелями та дюбель-цвяхами, що забиваються оправами.

Проходи проводів та неброньованих кабелів через стіни та перекриття виконують у металевих або ізолюючих трубах. У місцях перетинів на один провід або кабель надягають ізолюючу трубку або роблять відкриту оштукатурену поглиблену борозну. З’єднання та відгалуження жил кабелів монтують у коробках. При прокладання одиночного кабелю коробку встановлюють на осі траси. Коли потрібно виконати відгалуження від одного з декількох паралельно прокладених кабелів, застосовують звичайну відгалужувальну коробку, розташовуючи її вище або нижче кабелів, або спеціальну, що встановлюється над кабелями, що проходять.

Неброньовані кабелі кріплять на сталевих смугах чи дроті. До стіни пристрілюють сталеву смугу або анкерні пластини з натягнутим між ними дротом. Кріплять кабель через 500 мм.

32. Монтаж заземлювального пристрою

Заземлюючий пристрій складається із зовнішнього та внутрішнього контуру. Зовнішній контур складається з вертикальних і горизонтальних заземлювачів і провідників відгалужень, що з’єднують частини електроустановки, що заземлюються, із заземлювачами.

Насамперед застосовуються природні заземлювачі: прокладені під землею водопровідні та інші металеві трубопроводи, за винятком трубопроводів горючих рідин, горючих та вибухових газів; під час використання трубопроводів необхідно попередньо заміряти їх опір розтіканню. Для цієї ж мети застосовуються металеві шпунти та обсадні труби, з’єднані із землею металеві конструкції та арматура залізобетонних конструкцій будівель та споруд. Використовують також свинцеві оболонки не менше двох прокладених у землі кабелів (алюмінієві оболонки кабелів і голі алюмінієві провідники використовувати не можна); заземлювальні пристрої опор повітряних ліній електропередачі, грозозахисні траси яких з’єднані із заземлюючими пристроями стаціонарних електроустановок.

При неможливості використовувати природні заземлювачі або їх недостатню провідність монтують штучні заземлювачі.

Застосовуються штучні заземлювачі різних виконань – вертикальні та горизонтальні.

Вертикальні заземлювачі (електроди) виконують у вигляді стрижнів із сталі діаметром 12-16 мм, довжиною 5 м, що загвинчуються в ґрунт спеціальними механізованими. Застосовують також заземлювачі з кутової сталі з полицями товщиною не менше 4 мм або сталеві труби (некондиційні) зі стінками не менше 3,5 мм, довжиною 2,5-3 м. Такі заземлювачі занурюють у ґрунт копрамі, приставками до ямобуру та вібраційними механізмами.

У поєднанні з вертикальними застосовують горизонтальні заземлювачі – сталеві смуги завтовшки не менше 4 мм або круглу сталь діаметром не менше 6 мм. Іноді контур заземлення виконують лише горизонтальними заземлювачами. Зовнішній контур із вертикальних та горизонтальних заземлювачів монтують у траншеї глибиною 0,7 м.

Вертикальні заземлювачі занурюють у ґрунт у попередньо намічених місцях так, щоб їх верхні кінці виступали на 100-200 мм над дном траншеї. Горизонтальні заземлювачі укладають у траншею і з’єднують із вертикальними заземлювачами зварюванням. траншеї з покладеними в них заземлювачами повинні бути засипані однорідним ґрунтом, що не містить щебеню та будівельного сміття. Засипка повинна проводитися з утрамбовуванням ґрунту.

Зовнішній контур з’єднують із внутрішнім не менш ніж у двох точках. Введення в будівлю здійснюється через закладені в стіну патрубки із азбоцементних труб. Місце введення позначається розпізнавальним знаком.

Шини внутрішнього заземлення повинні бути прокладені горизонтально або вертикально, а також паралельно похилим конструкціям приміщення. Шини зі смугової сталі повинні бути прокладені на “площину” по відношенню до поверхні основи. Прокладання шин заземлення здійснюється безпосередньо по стінах шляхом кріплення смуги до будівельної основи (шини заземлення з круглої сталі за допомогою закрепів К – 188) дюбелями розпірними У – 658, а приміщеннях з агресивним середовищем – на відстані не менше 10 мм від стін.

Кожну частину електроустановки, що заземляється, приєднують до магістралі заземлення окремим відгалуженням — заземлюючим провідником. Відкрито прокладене заземлення, захисні провідники повинні мати характерне забарвлення: по зеленому тлі поперечні жовті смуги шириною 15 мм, на відстані 150 мм один від одного.

33. Встановлення кабельних конструкцій

Прокладає кабелі на опорних конструкціях і в лотках. Кабелі прокладають у цехах виробничих підприємств, по стінах будівель, у тунелях, на кабельних опорних конструкціях та на спеціальних перфорованих та зварних лотках.

Опорні кабельні конструкції виготовляють з листової сталі товщиною 2,5 мм у вигляді стійок з полицями, стійок зі скобою, настінних полиць і т.д. -подібної форми), якими полиці та скоби кріпляться до стійок і плит. На полицях зроблені овальні вирізи розміром 20 x 10 мм, що служать для кріплення кабелів у місцях зміни траси кабельної лінії, наприклад, на поворотах або переходах з однієї горизонтальної позначки на іншу.

Стійки та настінні плити кріплять до бетонних та цегляних будівельних конструкцій хомутами або безпосередньо пристрілюють їх дюбелями. Опорні кабельні конструкції застосовують під час прокладання кабельних ліній як у сухих, так і в сирих приміщеннях. Для запобігання корозії металеві опорні конструкції покривають двома шарами вологостійкої фарби. У сирих приміщеннях встановлюють оцинковані опорні кабельні конструкції або конструкції, що складаються з оцинкованих деталей.

34. Зварні лотки для електропроводки

Кабелі прокладають у цехах виробничих підприємств, по стінах будівель, у тунелях, на кабельних опорних конструкціях та на спеціальних перфорованих та зварних лотках.

Опорні кабельні конструкції виготовляють з листової сталі товщиною 2,5 мм у вигляді стійок з полицями, стійок зі скобою, настінних полиць тощо У стійках є вирізи (вікна), а на хвостовиках полиць – фігурні вирізи , Якими полиці кріпляться до стійок. На полицях зроблені овальні вирізи розміром 20 x 10 мм, що служать для кріплення кабелів у місцях зміни траси кабельної лінії, наприклад, на поворотах або переходах з однієї горизонтальної позначки на іншу.

Стійки кріплять до бетонних та цегляних будівельних конструкцій хомутами або безпосередньо пристрілюють їх дюбелями будівельно-монтажним пістолетом ШМД або поршневим пістолетом ПЦ.

Опорні кабельні конструкції застосовують під час прокладання кабельних ліній як у сухих, так і в сирих приміщеннях. Для запобігання корозії металеві опорні конструкції покривають двома шарами вологостійкої фарби. У сирих приміщеннях встановлюють оцинковані опорні кабельні конструкції або конструкції, що складаються з оцинкованих деталей.

З’єднують лотки між собою болтами за допомогою спеціальних сполучних секцій, для з’єднання на поворотах використовують кутові секції. Для зміни положення поворотів магістралі лотків із горизонтального на вертикальне під будь-яким кутом застосовують шарнірні перехідні з’єднувачі НЛ-СШУ3.

Для прокладання проводів та неброньованих кабелів у сухих приміщеннях опорними конструкціями служать лотки. По цегляних та бетонних стінах виробничих цехів, машинних залів та аналогічних їм приміщень лотки прокладають на висоті не менше 2 м і не нижче 2,5 м під перекриттями. Обходи перешкод лотковими магістралями, їх повороти та відгалуження від них виконуються в основному за допомогою сталевих монтажних перфорованих профілів та смуг або кутових, трійникових та хрестоподібних секцій.

Лотки заземлюють щонайменше ніж у двох найбільш віддалених друг від друга місцях. Незалежно від цього, кожне лоткове відгалуження заземлюється в кінці додатково. З’єднують лотки між собою так, щоб вони утворили електрично безперервний ланцюг.

35. Монтаж перфорованих лотків

В даний час знайшла широке застосування несуча система для відкритої проводки в промислових та підсобних приміщеннях, а також в інших приміщеннях великої площі, яка складається з перфорованих та неперфорованих лотків з оцинкованої сталі серії ЛМ, елементів з’єднання та відгалуження, а також елементів кріплення до горизонтальних та вертикальних поверхонь. При використанні неперфорованих лотків, кришок та пластин для з’єднання забезпечується ступінь захисту IP 44.

Металеві лотки спеціально відштамповані для з’єднання внахлест за допомогою гвинтів. Широкий асортимент аксесуарів до системи лотків (відгалужувачі, кути перехідники) дозволяє монтувати конструкції будь-якої складності. Для кріплення лотків до стін, стелі застосовують різні консолі, профілі, шпильки кронштейни. Постійний контур заземлення лотків забезпечується за допомогою гвинтів для з’єднання лотків без застосування додаткових пристроїв.

36. Прокладання кабелю по лотках

Для прокладання проводів і кабелів посередньо з підлоги, без підйому на висоту використовують спеціальний пристрій, який має ролики для його переміщення по ребрах полиць. Провід або кабель проходить між двома парами вертикально розташованих роликів і укладається на полиці в потрібному місці, що забезпечується висуванням планки.

Проводи АПР, ПР, АПВ, АПРВ, ПРВ та кабелі АВР2, ВР2, АНР2, НР2, АВВ2, ВВ2, НПВ2, МПВ2 прокладають на лотках: одношарово (однорядно) без проміжків та з проміжками близько 5 мм між ними; багатошарово без проміжків; пучками з відстанню між ними близько 20 мм; однорядно без проміжків та пучками з відстанню близько 20 мм, а також однорядно з відстанню близько 5 мм та пучками — 20 мм.

Пучки проводів та кабелів скріплюють бандажами на відстані не більше 4,5 м на горизонтальних та 1 м на вертикальних прямих ділянках. Прокладені на лотках проводи та кабелі необхідно маркувати за допомогою бірок, які підвішують до них на початку та в кінці лотків, на поворотах траси, відгалуженнях, а також у місцях підключення до електроустаткування. У місцях повороту траси лотків або відгалуження дроту та кабелі обов’язково закріплюють і на відстані не більше ніж 0,5 м від початків повороту або відгалуження. При кріпленні незахищених проводів та кабелів з металевою оболонкою сталевими скобами: або бандажами під них обов’язково встановлюють прокладки з еластичних ізоляційних матеріалів.

Для кріплення проводів та кабелів застосовують: гнучку пластмасову стрічку з кнопкою; металеву смужку із пряжкою; гнучку пластмасову зубчасту смужку-пряжку; смуги із пряжкою; гнучку пластмасову зубчасту смужку-пряжку або скобу при вертикальному прокладанні лотків; скобу з однією лапкою); смугу із пряжкою; скобу з двома лапками; смугу.

37. Трубні відкриті електропроводки

Електропроводки в сталевих трубах застосовують для монтажу силових та освітлювальних мереж кабелями ВРГ, РГ, НРГ, АНРГ, АВВГ та проводами ПВ, АПВ, ПР, АПР, ПРВ. сталеві труби застосовуються для електропроводок лише у випадках, коли інші види електропроводок не задовольняють вимогам надійності та середовища. Електропроводку в звичайних сталевих водогазопровідних трубах застосовують лише у вибухонебезпечних зонах, а в легких водогазопровідних трубах – у приміщеннях сирих, особливо сирих та з хімічно активним середовищем. Електрозварювальні труби застосовують у пожежонебезпечних приміщеннях та для захисту електропроводки від механічних пошкоджень.

Заготівлю труб, їх обробку, очищення, фарбування виконують у майстернях. Заводами та майстернями поставляються деталі кріплення, коробки, нормалізація елементів у вигляді кутів зі стандартними радіусами вигину. З’єднання труб муфтою на різьбленні з ущільненням клочків на сурику або спеціальною фторопластовою стрічкою марки ФУМ застосовують для газопровідних труб у вибухонебезпечних зонах, в приміщеннях сирих, спекотних, а також містять пари і гази, що шкідливо впливають на ізоляцію проводів. У сухих непилових приміщеннях з’єднання труб виконують гільзою на гвинтах, відрізком труби з приварюванням по краях, гільзою на зварюванні, муфтою з розтрубом.

Сталеві труби при відкритій прокладці кріплять скобами до стіни, скобами на закрепах і металоконструкціях. Відстань між точками кріплення залежить від діаметра умовного проходу труб, що становить 2,5–6 м. Заборонено кріплення сталевих труб усіх типів за допомогою електричного та газового зварювання. Усі з’єднання та відгалуження проводів виконують у коробках спеціальних конструкцій, установка яких ведеться одночасно з прокладанням труб. З’єднання труб з коробками виконують гільзою на різьбленні або зварюванням на різьбленні в патрубок коробки і настановними заземлюючими гайками

38. Виробництво вимірів

Вимірювання струму струмовимірювальними кліщами проводиться в діелектричних рукавичках. Кліщами охоплюють провід так, щоб ярмо та губки кліщів не торкалися проводів, шин чи конструкцій інших фаз. Здійснюється відлік по приладу (4) з урахуванням положення перемикача діапазонів (5). Струм навантаження вимірюють на всіх фазах та нульовому провіднику.

Перевірка наявності напруги на елементах електроустановки однополюсним індикатором напруги ІПН-1 та двополюсним покажчиком напруги І-192. Перевірка наявності напруги на елементах електроустановки контрольною лампою на напругу 220 робиться шляхом приєднання одного щупа до корпусу електроустановки, а другим по черзі стосуються елементів установки. Вимір повторюють при вимкненому рубильнику.

Для виконання продзвонювання жил відрізка кабелю контрольною лампою на лівому кінці кабелю жилу приєднують до мережі 220 В. Потім до мережі підключають один щуп контрольної лампи, а другим торкаються по черзі жил на правому кінці. Якщо при торканні до кінця жили лампа загоряється, значить, він належить тій жилі кабелю, яка приєднана до мережі. Для усунення коротких замикань у вимірі ізоляцію із жил доцільно зняти лише на лівому кінці кабелю.

Виконати це ж продзвонювання можна, використовуючи замість провідника, що з’єднує обидва кінці кабелю, металеву оболонку кабелю. Для цього на лівому кінці кабелю оболонку і одну жилу під’єднати до напруги 36 В. На правому кінці кабелю один щуп контрольної лампи приєднують до оболонки кабелю, а другим по черзі стосуються кінців жил.

Виконати продзвонювання жил відрізка кабелю можна за допомогою мегаомметра, використовуючи як провідник, що з’єднує обидва кінці кабелю, одну з маркованих жил. Для цього на лівому кінці кабелю один щуп мегаомметра підключають до маркованої жили, а другий – до жили, що продзвонюється. На правому кінці кабелю по черзі з’єднують марковану жилу з іншими проводами. Якщо при обертанні ручки мегаомметра стрілка встановлюється на нульовому розподілі шкали, то це вкаже на жилу, що відшукується.

Вимір опору ізоляції жил кабелю між фазою і землею і між фазами при розімкнених жилах на правому кінці кабелю проводиться мегаомметром, при цьому лінія повинна бути відключена від мережі.

39. Монтаж тросових електропроводок (1)

У приміщеннях промислових підприємств з великими віконними отворами, що мають поздовжні та поперечні ферми, а також у цехах, насичених різного роду технологічними комунікаціями, в яких кріплення електропроводок безпосередньо до стін, стелі та інших будівельних елементів будівель важко або неможливо, доцільно застосовувати тросові електропроводи.

Тросові електропроводки виконуються спеціальними настановними проводами з гумовою ізоляцією марки АРТ або проводами марок АВТ та АВТС з пластмасовою ізоляцією та вбудованим у провід сталевим тросом, що несе.

Тросова лінія електропроводки являє собою сталевий трос, що несе, до якого підвішені ізольовані незахищені або захищені дроти або кабелі. Крім несучого троса, проводів і кабелів до складу лінії тросової електропроводки входять анкерні, натяжні та підтримуючі пристрої, деталі кріплення дроту або кабелю до троса, що несе, і відгалужувальні коробки з деталями їх кріплення до троса.

Тросові натяжні анкери, що служать для кінцевого кріплення несучого троса, регулювання його натягу та провісу, кріпляться до будівельних елементів будівлі на розпірних дюбелях.

Для доставки на об’єкт кінцеві та проміжні кріплення комплектуються в контейнери, а заготовлені комплектні тросові лінії згортаються в бухти діаметром 1-2 м або намотуються на спеціальні інвентарні касети чи барабани.

Несучі троси заземлюються у двох точках на кінцях лінії. На лініях з нульовим проводом трос, що несе, приєднується до нього гнучкою мідною перемичкою перетином 2,5 мм2, а на лініях з ізольованою нейтраллю — до шини, з’єднаної з контуром заземлення. Не допускається використання несучого троса у заземлюючому провіднику.

Допускається заземлення троса, що несе, приваркою вільного кінця петлі або гнучкої сталевої перемички ПГС-35 довжиною 600 мм до мережі заземлення приміщення.

40. Монтаж тросових електропроводок (2)

Легкі неброньовані кабелі в полівінілхлоридній, найритовій, свинцевій або алюмінієвій оболонці з гумовою або полівінілхлоридною ізоляцією кріплять безпосередньо до троса, що несе, спеціальними кліками, бандажами зі сталевих і пластмасових смужок з пряжками або кнопками на відстані один від одного не більше. із тросів на конструкції будівель ці кабелі розвантажують від механічних навантажень.

Монтаж електропроводок дроти марки АРТ має деякі особливості. Для електропроводок, що виконуються цим дротом, випускають спеціальні коробки, призначені не тільки для з’єднання та відгалуження, але й для підвіски дроту та світильників. Усередині такої коробки є пристрій для закріплення троса. Відгалуження здійснюється у відгалужувальних стисканнях з пластмасовим корпусом без розрізання фазних та нульового проводів. Усередині коробки знаходиться скоба з планкою для закріплення її на тросі, кінці кінці скоби, що виступають з коробки, мають отвори для закріплення коробки на вертикальній підвісці і підвіски світильника.

Занулення троса та дроти марки АРТ виконують гнучкою перемичкою з мідного дроту марки ПГВ перетином 2,5 мм2, що з’єднується з нульовим дротом (всередині коробки) та тросом (зовні коробки) відгалужувальними стисками. Трос повинен бути заземлений у кінці лінії не менше ніж у двох місцях. Можна вибити заземлення троса приєднанням вільного кінця петлі або гнучкої сталевої перемички ПГС-35, що приварюється до шини заземлення.

З’єднання та відгалуження легких неброньованих кабелів виконують у металевих або пластмасових відгалужувальних коробках різного виконання. Коробки кріплять до троса, що несе, безпосередньо збоку і знизу, на спеціальній підвісній пластині або на платівці безметизним способом.

41. Розміщення внутрішньоцехових електромереж

Внутрішньоцеховий простір поділяється на фермовий, крановий, підкрановий, підлоговий, підземний. У ферменній зоні розміщуються відкриті струмопроводи, освітлювальні шинопроводи або магістралі, в крановій зоні розміщуються кранові тролеї, в підкрановій зоні – магістральні та розподільчі шинопроводи, в підлоговій зоні – навісні та підлогові шафи, в підземні.

42. Монтаж шинопроводів

Захищені та закриті шинопроводи є основним видом мереж, які застосовуються для внутрішньоцехового розподілу електроенергії. Магістральні шинопроводи типу ШМА змінного струму на 1000, 1600, 2500 та 4000 А у захищеному виконанні мають три шини. Нульовою шиною служать два алюмінієві куточки, розташовані поза корпусом і використовувані для кріплення шинопроводів.

Магістральний шинопровід ШМА комплектують із прямих секцій довжиною 0,75; 1,5; 3 м, кутових, трійникових, відгалужувальних, приєднувальних та підгонкових секцій. Крім того, виконують спеціальні секції: гнучкі – для обходу перешкод та фазувальні – для зміни чергування фаз. Основний вид секцій-пряма довжиною 3 м. Шини суміжних секцій з’єднують зварюванням або спеціальним одноболтовим стиском. Модернізована конструкція ШМА має чотири шини, розташовані всередині корпусу, — три фазні та одну нульову.

Розподільні шинопроводи типу ШРА виготовляють на 250, 400 і 630 А, на напругу 660 В. Шинопровід комплектують із прямих секцій довжиною 3 м, кутових. Для подачі живлення на шинопровод встановлюється вступна коробка, а для підключення електроприймачів призначені коробки з автоматичними вимикачами або запобіжниками. Прямі секції можуть бути на 2, 4, 6 відгалужувальних коробок. Встановлюють шинопроводи на стійках чи кронштейнах.

43. Шинопроводи та їх застосування

Шинопроводи застосовують для передачі та розподілу електроенергії. Комплектні шинопроводи зі збірних елементів, що використовуються в електричних мережах, забезпечують високу гнучкість, універсальність та зміну їх конфігурації з невеликими витратами часу, праці та матеріалів, дозволяють швидко та безпечно підключати у будь-який час та в будь-якому місці нові струмоприймачі без перебою у живленні. Такі мережі зручні в експлуатації, відповідають вимогам найбільшої індустріалізації та скорочують термін монтажу.

Комплектні шинопроводи мають алюмінієві та рідше мідні шини, ізольовані одна від одної та захисного кожуха. Шинопроводи поділяють на магістральні, розподільні, освітлювальні та тролейні та комплектують із секцій, які дозволяють виконувати відгалуження лінії поворотом вправо, вліво, вгору, вниз. Мережа живлення струмоприймачів складається з магістрального, розподільчого та освітлювального шинопроводу та комплектної трансформаторної підстанції.

44. Монтаж закритих тролейних шинопроводів

Кріпляться тролейні шинопроводи до кронштейнів сполучними муфтами або за допомогою проміжних підвісок, встановлених безпосередньо на коробі. Проміжні підвіски використовуються також і для тимчасового кріплення (фіксації) шинопроводу при монтажі. Потім, установивши вступні каретки струмознімач, перевіряють легкість їх пересування по всій тролейної лінії.

Щоб зменшити втрати напруги, тролеї зі сталі зазвичай доповнюють пристроєм підживлення з алюмінієвих шин, що прокладаються паралельно тролеям. При цьому сталева частина виконує функції струмознімання.

Сталеві тролеї та алюмінієві підживлювальні шини з’єднують через кожні 1,5 м сталеалюмінієвими планками: сталеву частину планки кріплять до сталевого тролею, а алюмінієву – до шини підживлення. На лініях великої протяжності приблизно кожні 36–40 м у місцях переходів через температурні шви встановлюють теплові компенсатори. У середній точці між двома компенсаторами закріплюють тролів нерухомо. На решті власників має бути забезпечена можливість їхнього поздовжнього переміщення.

Підведення електроенергії до тролеїв виконується через спеціальну вступну секцію. На вводах, що живлять тролеї, встановлюються автоматичні вимикачі; комутуючі апарати введення обладнуються пристроєм, що забезпечує їх замикання у відключеному положенні. Тролеї після прокладки фарбують. Рекомендується застосовувати ті ж кольори, що і при ошиновці (жовтий, зелений, червоний). Поверхня струмознімання тролеїв не фарбується.

45. Монтаж відкритих кранових тролеїв

Для монтажу відкритому тих тролейних магістралей використовуються уніфіковані кронштейни із встановленими на них ізоляторами та тролеєдержателями. Кронштейни кріпляться безпосередньо до стін або підкранових балок болтами або приварюються до закладних деталей (якщо підкранові балки сталеві). Для компенсації температурних подовжень шин між окремими секціями магістралі при монтажі довгих ділянок (від 30 м) застосовуються компенсатори шин. Наявність напруги на тролейній лінії визначається за тролейним світлофором, який складається з трьох сигнальних ламп, змонтованих на сталевій стійці (3) і захищених кольоровим склом (2). Для підключення світлофора до тролеїв служить сполучна коробка (1).

Монтаж тролейних магістралей розпочинають після того, як будівництво будівлі повністю закінчено та змонтовано підкранові балки та рейки. Заготовляються тролейні блоки в МЕЗ за шаблонами або кондукторами. Кондуктор для складання тролеїв складається із зварної сталевої рами, яка спирається на приварені підрамники. На рамі змонтовані струбцини для утримання елементів блоку під час збирання. У проміжних струбцинах затискають шаблони, за якими виконується складання блоку, а за допомогою середньої та крайньої струбцин конструкції блоку тролеїв кріплять на стіні при встановленні магістралі. Закріпивши елементи блоку, встановлюють у ньому тролеї.

Готовий тролейний блок перешкодять спеціальну касету і доставляють до місця установки.

46. ​​Способи встановлення шинопроводу

Кріплення шинопроводу у прольоті між колонами. При прольоті між колонами до 6 м шинопроводи кріплять до троса спеціальним підвісом (1), колони – кронштейнами (6), а трос (2) до колон – обхватом (5), тросовим затискачем (3) і натяжною муфтою (4).

При прольоті між колонами більше 6 м шинопроводи кріплять до троса (2) двома підвісами (1), а до колон — двома кронштейнами (6) та спеціальною стійкою (7). Підвіси (1) до троса (2) кріплять сталевим дротом і затискачами, а трос до колон – обхватом (5), муфтою натягу (4) і затискачем (3). Прокладання шинопроводу на стійках разом із кронштейнами та тросовими підвісами забезпечує високу надійність монтажу.

Монтаж шинопроводу з крана. На настилі крана обладнають монтажний майданчик (4), ферму перекриття кріплять монтажний ролик (5), через який пропускають трос електролебідки, встановлений на мосту крана. Якщо шинопровід монтують нижче за нижній пояс ферм, монтажний ролик кріплять у вузлі цього пояса. Вільний кінець троса прикріплюють до траверси (3), яка утримує блок (2) шинопроводу. До кінців блоку шинопроводу кріплять мотузкові відтяжки (1).

Монтаж шинопроводу із гідравлічної платформи. Гідравлічну платформу (5) встановлюють під тросовими підвісами (3), прикріпленими до перекриття (2). На неї укладають блок (4) шинопроводу, піднімають його на необхідну висоту, закріплюють та з’єднують із змонтованою ділянкою (1). Гідравлічну платформу використовують для виконання інших монтажних робіт. Цей спосіб застосовують частіше в обмежених умовах монтажу шинопроводу

47. Організація робочого місця під час монтажу блоків шинопроводу

Монтаж шинопроводу за допомогою самохідних висувних риштовання. Для монтажу блоків шинопроводу використовують самохідні висувні риштовання (10) або вишки, що дозволяє переміщати робоче місце вздовж фронту робіт. Секції шинопроводу у контейнері (5) переміщують на двовісному причепі (12). Перед підйомом секцію прикріплюють до спеціальної траверси (4), яка утримується в потрібному положенні за допомогою відтяжок (3) електромонтажника (2 і 11) (другий електромонтажник має вищу кваліфікацію). Секцію шинопроводу піднімають, переміщають і встановлюють навантажувачем (1) на козли (9), розташовані на платформі самохідних висувних риштовань (10). Електромонтажник (8) монтує цю секцію на кріпильні конструкції (7) та з’єднує з попередньою. Роботою керує бригадир (6).

Монтаж шинопроводу за допомогою гідропідйомника. Блоки (10) можна монтувати бригадою (4-5 осіб). Після встановлення конструкцій та підготовки механізмів електромонтажник (1) (бригадир) подає команду, електромонтажник (5) включає лебідку і піднімає з землі траверсу (7), а електромонтажники (4 і 5) заводять захоплення траверси під блок і закріплюють його ланцюгами. До кінця траверси прикріплюють мотузкову відтяжку (11) для страхування блоку від розвороту під час підйому. Електромонтажники (4 та 5) піднімаються в колисці (6) гідропідйомника (2) до опорних конструкцій. Бригадир (1) подає команду електромонтажнику (8), що знаходиться біля лебідки (9), на підйом блоку (10) і регулює його переміщення відтяжкою. При досягненні необхідної висоти блоку шинопроводу електромонтажник (4) у люльці гідропідйомника подає команду спочатку на припинення підйому, а потім, підтримуючи блок, на його опускання на опорну конструкцію. Блок прикріплюють до троса (3), а кінець траверси звільняють. Після цього гідропідйомник переміщають до наступної опорної конструкції, і продовжується монтаж.

Монтаж шинопроводу за допомогою двох ручних телескопічних витягів. Монтаж блоку (1) шинопроводу виконують за допомогою двох ручних телескопічних витягів вантажопідйомністю по 250 кг (висота підйому від рівня підлоги від 200 до 4000 мм). Блок шинопроводу встановлюють два електромонтажники на каретці з вилами (2) і переміщають разом з телескопічною стійкою (6) по напрямній стійці (5) лебідкою (3). Рама (4) з колесами служить основою телескопічних витягів. Телескопічні стійки та каретки з вилами переміщують за допомогою троса та системи блоків. Зусилля на рукоятках лебідок становлять 120–150 н.

48. Монтаж освітлювальних шинопроводів

Шинопроводи можна закріплювати на одиночних підставах із кабельними полицями або на кронштейнах. Полиці та кронштейни кріплять до будівельних підстав пристрілкою (цегляною, залізобетонною) або приваркою (металевою).

Кріплення на кронштейнах до стіни. Шинопровід прикріплюють безпосередньо до стіни скобами. Світильник встановлюють на спеціальному кронштейні, що закріплений на трубному утримувачі. До шинопроводу світильник приєднують двополюсними штепсельними роз’ємами із заземлюючим контактом у пластмасовому корпусі. Рознімання вставляють у штепсельні вікна, передбачені на прямих секціях через кожні 0,5 м.

ріплення шинопроводу вздовж металевих ферм. Для кріплення шинопроводу вздовж металевої ферми встановлюють анкерні пристосування, до яких прикріплюють секції шинопроводу скобами. Світильник монтують на трубному утримувачі, який затискають двома хомутами у спеціальному закрепі. Закріп встановлюють на фермі.

Кріплення шинопроводу вздовж металевих ферм на смугових підвісах. Кріплять шинопровід уздовж металевої ферми, використовуючи анкерні пристрої з привареними до них закрепами. Шинопровід підвішують до закрепу хомутом. Хомут застосовують також і для підвіски світильників безпосередньо до шинопроводу.

Кріплення шинопроводу поперек бетонної залізобетонної ферми. Шинопровід прикріплюють до ферми спеціальною конструкцією та тросом, який підтримує його захопленням. Світильники кріплять до шинопроводу хомутами із гачком.

Кріплення шинопроводу на прямокутній трубі, що несе. Для кріплення шинопроводу встановлюють стійки, на яких кріплять прямокутну трубу. Секції шинопроводу до труби кріплять хомутами. Хомут застосовують також і для підвіски світильників безпосередньо до шинопроводу.

Кріплення шинопроводу на кронштейнах закріплених на трубопроводі. Шинопровод кріплять до трубопроводу кронштейнами, а світильники кріплять до шинопроводу хомутами.

49. Монтаж розподільних шаф, щитів

Монтаж розподільних щитів виконують у певній технологічній послідовності. До виконання чистих підлог та остаточного оздоблення приміщень проводять розмітку розташування щита згідно проекту та прив’язку його установки по відношенню до частин будівлі. При цьому закладають і закріплюють у підлозі основну раму — цоколь, на якому монтуватимуть щит. Раму виготовляють із швелерної сталі №8 або 10 і розташовують від трубопроводів на відстані не менше 0,5 м. Прокладають заземлювальні магістралі та відпаювання. Після цього будівельна організація проводить остаточне оздоблення приміщення; укладання чистих підлог, побілку та фарбування.

Дверні отвори приміщення повинні мати розміри, що дозволяють доставляти до місця монтажу блоки або секції по кілька панелей загальною довжиною до 4 м. Зібрані та попередньо відрегульовані в майстернях блоки або секції щитів встановлюють на цокольну раму та тимчасово закріплюють на ній.

Переміщення блоків шаф виконують за допомогою комплекту пристроїв, який включає: швелери, рольганги, склізи.

Далі перевіряють правильність установки секцій щита у вертикальній та горизонтальній площинах по схилу та гідростатичному рівню або нівеліру. Закріплюють щит на цоколі болтами або зварюванням, встановлюють та з’єднують шини, що надійшли в окремій упаковці. Контакти перевіряють з трьох сторін щупом товщиною 0,05 мм та шириною 10 мм, який не повинен входити всередину контакту більш ніж на 4 мм. Шини з’єднують зварюванням або болтами. Гайки болтів мають у своєму розпорядженні з боку, зручного для спостереження та підтягування.

Після виконання складальних робіт на панелях встановлюють прилади та апарати, демонтовані під час транспортування. Вертикально по схилу вивіряють положення кожного приладу так, щоб початкова і кінцева точки на шкалі приладу лежали на прямих, паралельних поздовжнім кромкам панелей щита. Допустиме відхилення від осей на одній панелі становить 1 мм, на різних панелях – не більше 3 мм.

Щит до контуру заземлення приєднують болтами на рамі між панелями та додатково приварюванням у кількох точках.

50. Монтаж ланцюгів вторинної комутації (1)

Вторинні ланцюги із ізольованих проводів при прокладці по панелях об’єднують у потоки, які мають горизонтально або вертикально. Допустимі відхилення від горизонталі та вертикалі становлять 6 мм на 1 м довжини. При формуванні потоків проводів уникають перехрещення. Відгалуження від потоку виконують переважно під прямим кутом. Потоки мають у своєму розпорядженні прямими і рівними щільними рядами: у кожному ряду не більше 10-15 проводів. Довгі дроти розташовують у нижньому ряду, а короткі – у верхньому.

Переходи потоків проводів із панелі на панель виконують гнучкими плоскими або джгутовими компенсаторами. Пучки проводів, що працюють на скручування, захищають металорукавом або полівінілхлоридною трубкою. Місця виходу дротів обмотують стрічкою.

У вторинних ланцюгах як провідники використовують мідні дроти площею перерізу не менше 1,5 мм 2 . Допускають застосування мідних жил площею перерізу 1 мм 2 для невідповідних кіл в електроустановках напругою до 1000.

При використанні в ланцюгах автоматики та телемеханіки кабелів зв’язку їх обробляють у шаблонах для осередків КРУ, за ескізом з технологічними вказівками прокладання проводів, пакетах за допомогою стисків та прокладок, спеціальної дерев’яної пластини, спеціальної алюмінієвої скоби та стиску. Об’ємний шаблон, що застосовується для монтажу осередків КРУ, повністю повторює приладовий відсік осередку без стелі та правої бічної стінки. Ліва бічна стінка відкидна, планка розведення вторинних шинок знімна. На горизонтальній частині встановлені вторинні контакти, що роз’єднують, приварені кліці і кронштейни для закріплення рейок з затискачами.

Після того, як закінчено прокладання проводу по приладовому листу, його встановлюють на шаблон. На кронштейни шаблону встановлюють відповідно до схеми, що збирається, набірні затискачі і викладають потоки проводів, що спускаються з приладового листа до вторинних роз’єднувальних контактів, набірних затискачів і вторинних шипів. Після цього кінці проводів розводять до відповідних затискачів і роблять їх закінчення до затискачів. Після закінчення зазначених операцій рейки затискачів відкріплюють (без від’єднання кінців проводів), від’єднують кінці проводів від вторинних контактів, що роз’єднують, і шинок і переносять в комірку. У осередку залишається лише закріпити все на своїх місцях.

Бандажування пучків жил кабелів проводять натертими парафіном нитками діаметром близько 0,5 мм. Крок в’язання бандажом приблизно дорівнює двом діаметрам його пучка. Замість ниток застосовують пластмасові або металеві плаковані (покриті пластмасою) пояски, що встановлюються через 300-500 мм.

51. Монтаж ланцюгів вторинної комутації (2)

Провідники маркують на обох кінцях — у набірних затискачів і у затискачів апаратів із застосуванням спеціальних оконцевателей: пластмасових У541, пластмасових набірних з пружним пазом ОН-25, пластмасових маркувальний А-627, комбінованих з маркувальної біркою, маркувальних ,5, маркування липкою стрічкою з цифровими та буквеними знаками.

Маркувальними віконцями вирішують дві задачі: ізолювання кінця дроту та його маркування. Маркування наносять набором цифр, цифрами, надрукованими на тканині з підклеювальним шаром, друкуванням за допомогою шрифту і чорнила, що не змивається.

Однодротяні дроти закінчують кільцем або прямою ділянкою дроту, багатодротяні – наконечником. Ділянки ланцюгів, розділені контактами апаратів, обмотками реле та іншими елементами, повинні мати різне маркування. Ділянки ланцюга, що проходять через роз’ємні, розбірні або нероз’ємні контактні з’єднання, повинні мати однакове маркування.

Для знаходження серед багатьох провідників, прокладений потоком, одного з них по доступних кінцях, віддалених один від одного і не приєднаних до будь-яких інших ланцюгів, використовують спосіб продзвонювання. При продзвонюванні створюють ланцюги, що містять крім шуканого провідника джерело струму та прилад-індикатор, що сигналізує про замикання ланцюга. Контрольні кабелі телефонують за допомогою лампочки, телефонних трубок. Фазування кабелю проводять при напрузі та без напруги.

52. Способи вивіряння установки електродвигунів

Електродвигуни, що встановлюються безпосередньо на бетонній підлозі або фундаменті, вивіряють, підкладаючи під лапи електродвигунів металеві підкладки (клин) для регулювання їх у горизонтальній площині. Дерев’яні підкладки для цієї мети не придатні, так як при заливанні фундаментних болтів цементним розчином вони набухають і збивають вивіряння, а при затяжці болтів спресовуються.

При ремінній і клинопасової передачах необхідно дотримуватися паралельності валів електродвигуна і механізму, що обертається ним, а також збіг середніх ліній по ширині шківів. Якщо ширина шківів однакова, а відстань між центрами валів не перевищує 1,5 м, вивірку роблять сталевою лінійкою вивірки. Для цього лінійку прикладають до торців шківів і підганяють електродвигун так, щоб лінійка торкалася двох шківів у чотирьох точках.

Якщо відстані між центрами валів більше 1,5 м, а вивірювальна лінійка відсутня, вивірку електродвигуна роблять за допомогою струни і скоб, що тимчасово встановлюються на шківи. Центри валів підганяють до отримання однакової відстані від скоб до струни. Вивіряння можна робити також тонким шнурком, що натягується від одного шківа до іншого.

Центрівку валів машин і механізмів, що з’єднуються між собою, виконують для усунення їх бічних або кутових зсувів центрувальними скобами.

Зовнішню скобу закріплюють хомутом на маточці напівмуфти встановленої машини, а внутрішню скобу таким же хомутом на маточці напівмуфти машини, що з’єднується. З’єднання хомутів зі скобами роблять болтами з гайками. За допомогою вимірювальних болтів встановлюють мінімальні зазори А і Б. У процесі центрування вимірюють бічні А і кутові зазори Б, використовуючи щупи, індикатори або мікрометри. Індикатор чи мікрометричну головку ставлять місце болтів.

При вимірі щупом його платівки вводять у зазор із відчутним тертям на глибину до 20 мм. Оскільки при вимірах щупом можливі похибки, результати вимірювань необхідно контролювати, навіщо поворот валів та виміри повторюють.

При центруванні валів по напівмуфтах спочатку кріплять скобу на обід напівмуфти болтом. Потім визначають бічний зазор А між вимірювальним болтом, вкрученим в скобу, і зовнішньою поверхнею напівмуфти.

Далі вимірюють кутові зазори Б при чотирьох положеннях (0, 90, 180 і 270 °) напівмуфт.
Справжнє значення кутового зазору у кожному з чотирьох положень визначають як середнє арифметичне від поділу суми числових значень Б кількість замірів. Затягування гайок фундаментних болтів виробляють у два прийоми.

53. Розбирання електродвигунів

Для розбирання та збирання електродвигуна застосовують спеціальні інструменти та пристрої, що полегшують працю монтажників. Розбирання електродвигуна починають зі знімання (демонтажу) напівмуфти або шківа з кінця валу за допомогою універсального ручного або гідравлічного знімача.

Ручний знімач з регульованим розкриттям тяг дозволяє захоплювати (з зовнішньої або внутрішньої сторони) деталі різних розмірів і знімати їх. Розкриття та фіксування тяг (захоплень) відповідно до розмірів деталі, що знімається, проводиться регулювальною гайкою, навернутою на різьблення гвинта з головкою.

Більш досконалим та придатним для знімання напівмуфт та шківів з валом великих електричних машин є гідравлічний знімач ФК-2-10. Кінець гвинта гідравлічного з’ємника забезпечений кулькою, наявність якої, незважаючи на великі тягові зусилля, що створюється, оберігає центр валу електродвигуна від пошкодження (забою).

Для знімання з валу підшипників кочення застосовують знімач із захопленням за кільце або із захопленням болтами за кришку або капсуль підшипника. Перед тим як зняти підшипник, необхідно відвернути болти, гайки та стопорні пристрої. Накладаючи захвати (плиту) на підшипники кочення, треба стежити за тим, щоб виступи захватів були зачеплені за внутрішнє, а не за зовнішнє кільце підшипника, в іншому випадку можна пошкодити підшипник.

Якщо зусилля зйомника недостатньо, то шків, напівмуфту або підшипник підігрівають: шківи і напівмуфти підігрівають полум’ям паяльної лампи або газового пальника до 200–250 °С з одночасним охолодженням валу водою або стислим повітрям, підшипники полив0 чистим0 °З.

Новий підшипник, що встановлюється замість знятого, повинен бути підігріти у ванні з чистою мінеральною олією до температури, близької до 100 °С. Безпосередньо перед посадкою підшипника поверхня кінця валу і місце посадки підшипника промивають бензином, протирають чистими ганчірками та змащують мінеральною олією. Насадка нового підшипника на вал двигуна здійснюється за допомогою відрізка труби, бажано мідної, а в розточку щита – за допомогою відрізка труби та сталевої шайби завтовшки 4-5 мм. Зовнішній діаметр відрізка труби повинен бути на 2–3 мм меншим від зовнішнього діаметра внутрішнього кільця підшипника. На кінець труби надягають сферичну заглушку.

Шків, напівмуфту, шестерню насаджують на вал за допомогою спеціального пристрою.

54. Установка фундаментної плити для електричних машин великої потужності

Перед початком монтажу машин за актом роблять приймання фундаментів від будівельної організації. Очищають різьбові отвори фундаментних плит, перевіряють якість різьблення та при необхідності виправляють її. В отвори фундаменту закладають фундаментні болти, а по периметру фундаментної плити укладають сталеві або чавунні підкладки. Плити, що мають нижні полиці, встановлюють на підкладки та клини, які розміщують у місцях зосереджених навантажень.

Плити, що не мають нижніх полиць, встановлюють на підкладки та клини, що укладаються під ребра жорсткості, розташовані в безпосередній близькості від фундаментних болтів, під підшипникові стояки, лапи станин та інші ребра так, щоб відстань між осями сусідніх підкладок була не більше 1 м. Підкладки з-під плити мають виступати на 35-50 мм. Підготовлену до монтажу плиту встановлюють краном на підкладки, покладені на фундамент.

Плиту орієнтують по осях фундаменту візирними струнами. Далі фундаментну плиту вивіряють за рівнем, досягаючи горизонтальності тонкими сталевими підкладками. Підкладки розміщують під плиту, піднімаючи її клиновими або гідравлічними домкратами. При вивірці плити застосовують довгу лінійку і звичайний і гідростатичний рівень. Після вивіряння плити роблять її кріплення затягуванням фундаментних болтів.

55. Встановлення електричних машин на опорних вузлах

Встановлює машину на приклеєних опорних вузлах. Нероз’ємний статор встановлюють краном і вивіряють по основній та поперечній осях у вертикальній та горизонтальній площинах. Якщо машина має рознімний статор, краном встановлюють на фундаментну плиту нижню половину статора і вивіряють по осях. Потім краном піднімають вал ротора машини та укладають його в підшипникові стояки. Вали сусідніх машин з’єднують муфтами.

Після цього встановлюють верхню половину статора і здійснюють регулювання рівномірності повітряного зазору по колу ротора – по чотирьох точках (0, 90, 180 і 360 °). Вимірювання зазорів роблять клиновим щупом. Затягують болти, що скріплюють верхню та нижню половини статора. Після вивірки установки машини та складання акта, що фіксує її правильність, встановлюють на місце лобові щити та кожухи, щітковий супорт, траверси та щитки.

56. Монтаж вибухозахищених електродвигунів

При підведенні електродвигунів кабелів марок ВБВ і АВБВ від основної траси їх слід прокладати відкрито на перфорованих лотках або монтажних профілях без додаткового захисту від можливих механічних впливів незалежно від висоти прокладки. Якщо відстань від натискної муфти вступного пристрою електродвигуна до місця кріплення кабелю на лотку не більше 0,7 м, то додаткових кріплень кабелю не потрібно, а при великих відстанях необхідне встановлення перфорованого лотка з прокладкою кабелю.

При підведенні до електродвигунів відкрито прокладених броньованих і неброньованих кабелів інших марок (з урахуванням класу вибухонебезпечної зони) з полівінілхлоридною, гумовою та паперовою ізоляцією (наприклад, ВВБГ, ВРБГ, СБГ тощо) вони повинні бути захищені від можливих механічних впливів не нижче 2 м від підлоги чи майданчика обслуговування. Захист кабелів може здійснюватись монтажними профілями, швелерами, сталевими коробами або водогазопровідними трубами. При захисті трубами кабелів із паперовою ізоляцією та неброньованих кабелів із полівінілхлоридною та гумовою оболонкою рекомендується труби з’єднати на різьбленні з натискними муфтами вступних пристроїв електродвигунів.

При захисті трубами броньованих кабелів допускається не вводити трубу у ввідний пристрій. Між вступним пристроєм та кінцем труби або іншими захисними огородженнями повинен бути розрив до 100 мм. Провідник заземлення припаяний до броні кабелю з гумовою або полівінілхлоридною оболонкою повинен бути укладений у полівінілхлоридну трубку і приєднаний до зовнішнього заземлюючого затискача на ввідному пристрої електродвигуна.

57. Комплектні трансформаторні підстанції

Комплектна однотрансформаторна підстанція внутрішньої установки КТП-630/6-10/0,4.

КТП-630/6-10/0,4 складається з силового трансформатора, шафи введення високої напруги та шафи розподільчого пристрою низької напруги.

Введення високої напруги розміщується у спеціальному сталевому кожусі на баку трансформатора. Прохідні ізолятори високої напруги входять усередину кожуха з олійного бака. У кожусі можуть також розміщуватися два кінцеві закладення силових кабелів. Контактний пристрій дозволяє підключати дві жили кабелів до кожної фази, що забезпечує можливість з’єднання кількох КТП ланцюжком або кільце.

На кришці бака трансформатора встановлені розширювальний бачок з масловказівником рівня та повітроосушувачем та газове реле. Протилежна вузька сторона масляного бака трансформатора з’єднується кожухом із блоком розподільчого пристрою низької напруги. Усередині кожуха розташовуються висновки низької напруги трансформатора, які з’єднуються шинами з автоматичним вимикачем повітряним (автоматом) його введення.

Блок розподільного пристрою низької напруги змонтований у сталевій шафі і складається з вступного автомата, шести запобіжників (вимикачів) на струми до 200 А та двох запобіжників (вимикачів) на струми до 400 А. До запобіжників усередині шафи приєднуються лінії низької напруги, що відходять.

Комплектна двотрансформаторна підстанція внутрішньої установки КТП-630/6-10/0,4.

Шафи підстанції виконані з листової сталі та з’єднані між собою встик. У крайніх шафах введення встановлюються шини з двома триполюсними роз’єднувачами для приєднання кабелів та вимикачі навантаження із запобіжника-ВНПЗ-17, а за ними розташовуються силові трансформатори. У наступних шафах розміщуються прилади, головні автомати та автомати відхідних ліній та секційний автомат.

Секційний повітряний автомат нормально вимкнено. При зникненні напруги, наприклад одному з трансформаторів, відключається головний автомат цього трансформатора і включається секційний автомат, відновлюючи напругу в секції.

58. Об’ємна трансформаторна підстанція

Новим технічним рішенням, що забезпечує подальше підвищення рівня індустріалізації монтажу, скорочення термінів спорудження об’єктів, покращення якості будівництва, є застосування об’ємних підстанцій на напругу 6 (10) кВ одно- та двотрансформаторного виконання.

Будівельна частина такої підстанції складається з окремих об’ємних блоків, що виготовляються на заводі залізобетонних виробів. Усі необхідні отвори та монтаж внутрішнього обладнання підстанції виконуються також на заводі. Для кріплення електрообладнання блоки закладають спеціальні металеві деталі. Окремі елементи (панелі) підстанції з’єднують між собою металевими деталями з допомогою зварювання чи болтів об’ємні блоки.

Заводи поставляють підстанцію повністю або окремими об’ємними секціями, які збирають під час монтажу. Об’ємні КТП забезпечуються пристроями, що забезпечують їхню вентиляцію, опалення, освітлення та зв’язок. Крім того, у конструкції передбачаються всі приєднувальні елементи, необхідні для підведення зовнішніх комунікацій. Будівельні роботи для таких підстанцій, що встановлюються на відкритому повітрі, зводяться до планування майданчика або укладання фундаменту стрічкового типу із цегли або залізобетонних блоків.

Для підстанцій, що встановлюються усередині виробничого корпусу, виконують бетонний майданчик, а об’ємні блоки виготовляють із залізобетону чи металу. Залежно від числа та потужності трансформаторів, числа та типу шаф розподільних пристроїв високої та низької напруг будівельна частина такої підстанції може складатися з одного або декількох об’ємних блоків, що є цілком закінченими елементами, що не вимагають будь-якої доробки на місці установки.

Об’ємна підстанція на два трансформатори потужністю по 400 кВА складається з двох об’ємних залізобетонних блоків (2 і 3), що виготовляються на заводі, та розміщених у них трансформаторів (5) та розподільних пристроїв на 0,4 кВ (1) та 6 (10) кВ (6).

59. Монтаж об’ємної трансформаторної підстанції

Трансформаторні підстанції з об’ємних елементів повністю готують на заводах електрообладнання концентрують в блок-коробки або окремі блоки. Ці об’ємні елементи разом з електроустаткуванням транспортують на будмайданчик. Тут збирають блоки, формуючи трансформаторну підстанцію. Фундаменти закладають на твердий материковий грунт і засипають їх зовні землею рівня червоних вертикальних позначок. Потім встановлюють вентиляційні жалюзі з сітчастими гратами, а також закладають азбоцементні труби діаметром 100 мм і довжиною, що виходить за межі вимощення на 0,5 м.

Підстанції на два трансформатори потужністю по 630 кВА складається з чотирьох залізобетонних блоків (2, 4, 3 і 5), призначених для розміщення розподільних пристроїв на напругу 6 (10) або 0,4 кВ та силових трансформаторів (1). Розподільні пристрої на 6–10 кВ збирають із камер КСВ-366, а РУ на 0,4 кВ — із панелей ЩО-70. Кожен блок виконується з вібропрокатних шкаралуп завтовшки 88 мм. Електроустаткування у всіх блоках монтується на заводі. Маса повністю змонтованого блоку без трансформаторів становить близько 14 т. Зовнішні поверхні такої підстанції фарбують, а двері роблять сталевими.

Перевезення кожного блоку об’ємної підстанції здійснюється окремо, їх габаритні розміри допускають транспортування залізницями та автомобільними дорогами. Після перевірки та приймання фундаментів приступають до встановлення блоків підстанції. Особливу увагу звертають на ретельне нівелювання опорної площини фундаментів під блоки. Блоки встановлюють краном вантажопідйомністю 20 т на фундаменти.

Відмінною особливістю блокових комплектних трансформаторних підстанцій у бетонній оболонці БКТПБ є їхня висока заводська готовність. Підстанції поставляють на місце установки з повністю змонтованими в межах модуля головними та допоміжними ланцюгами.

Фундамент підстанції встановлюють у попередньо виритому котловані на вирівняний піщаний насип товщиною приблизно 200 мм. У разі встановлення підстанції у болотистих районах необхідно виконати додаткову гідроізоляцію підстанції руберойдом, змащеним бітумним складом. За потреби додатково прокладають дренажні труби. З відривом 1 м фундаменту підстанції по периметру прокладають контур заземлення, якого підключають заземлюючі провідники підстанції. Для виключення просочування води всередину підстанції у місцях стику кабельного поверху та монолітного корпусу додатково використовується ущільнююча гідроізоляційна стрічка. Після встановлення корпусу проводять монтаж даху та кінцеву гідро- та теплоізоляцію підстанції. Після встановлення підстанції здійснюють підключення живильних та розподільчих кабельних ліній мереж: високої та низької напруги, встановлення трансформаторів та необхідні приймально-здатні випробування. Весь комплекс робіт із підстанції в експлуатацію не перевищує 4-5 днів.

60. Механізована прокладка кабелю в траншеї (1)

Розкочування кабелю в траншеї тяжінням троса приводної лебідки, встановленої над траншеєю. За відсутності універсальних індивідуальних приводів тяжіння кабелю здійснюється тросом за допомогою приводної лебідки, а при невеликих довжинах та відсутності енергії – ручної лебідки. Барабан із кабелем встановлюють нерухомо на одному кінці траси. Розкочування в траншеї ведуть по роликах тросом приводної лебідки, встановленої на іншому кінці траси. При розкочуванні кабелю тяжінням у барабана повинні бути два досвідчені електромонтери, які стежать за розмотуванням кабелю.

Розкочування кабелю в траншеї тяжінням троса приводної лебідки, встановленої на спеціальному автомобілі. За відсутності вздовж траншеї вільного простору для пересування автотранспорту встановлюють на початку кабельні домкрати, на яких закріплюють барабани з кабелем, а в кінці — машину, в кузові якої знаходяться тягова лебідка і спеціальний пристрій для контролю тяжіння кабелю. на дно траншеї укладають ролики. До кінця кабелю кріплять трос лебідки, за допомогою якого прокладають кабель.

Розкочування кабелю з трубоукладача. Розкочування кабелю з трубоукладача виконується, коли існує можливість вільного пересування вздовж траси. Кабель прокладають з гусеничного трубоукладача та спеціальної траверси. Барабан з кабелем закріплюється в траверсі і під дією сили тяжіння кабелю обертається на осі під час руху трубоукладача вздовж траншеї. Траверсу підвішують до стріли трубоукладача на гак.

Електромонтери при розкочуванні кабелю з трубоукладача пересуваються по дну траншеї, приймають кабель, що змотується з барабана, і укладають його змійкою на дно траншеї. Швидкість трубоукладача, що рухається вздовж траншеї 0,6-1 км/год. Відстань між краєм траншеї та ободом колеса механізму має бути не менше глибини траншеї, помноженої на коефіцієнт 1,25.

61. Механізована прокладка кабелю в траншеї (2)

Перед прокладанням кабелів підготовляють траншеї (не повинно бути води, каміння, каміння землі та будівельного сміття). Глибина траншеї повинна бути не менше 700 мм, а ширина такою, щоб відстань між кількома паралельно прокладеними в ній кабелями напругою до 10 кВ була не менше 100 мм, а від сієн траншеї до найближчого крайнього кабелю – не менше 50 мм. На дні траншеї влаштовують подушку з розпушеної землі або піску товщиною не менше 100 мм. Якщо кабель перетинається з підземними комунікаціями, дорогами та іншими інженерними спорудами, у місцях перетину виконують проколи ґрунту, закладають у потрібних місцях труби та по трасі (шпильці траншеї) розміщують цеглу або плити для механічного захисту кабелів. Зверху кабель засипають шаром землі завтовшки не менше 100 мм.

Кабелі прокладають з вантажного автомобіля, коли вздовж траншеї є вільне місце для пересування автотранспорту. Барабан з кабелем встановлюють на спеціальному візку, причепленому до вантажного автомобіля. Електромонтери при розкочуванні кабелю з автомобіля, що рухається, пересуваються слідом за ним по дну або брівці траншеї приймають змотується з барабана кабель і укладають його змійкою на дно траншеї. Швидкість автомобіля, що рухається вздовж траншеї 0,6–1 км/год. Відстань між краєм траншеї та ободом колеса механізму має бути не менше глибини траншеї, помноженої на коефіцієнт 1,25.

62. План розміщення обладнання та робочих місць під час прокладання кабелю в траншеї

При прокладанні силових кабелів розміщення робітників визначається за картами трудових процесів або за типовими технологічними картами. Зазвичай кабельні траси розбивають за категоріями складності прокладки. Складається план із зазначенням по трасі місць встановлення кабельних барабанів, механізмів, пристроїв та робочих місць (постів).

Кількість робочих місць та загальна кількість працюючих визначають за нормативами, зазначеними у технологічних картах. Робочі місця бригади укомплектовують механізмами та пристроями згідно з переліком, зазначеним у типових технологічних картах.

63. Елементи споруд кабельних ліній

Перетин кабельних ліній з іншими кабельними лініями, трубопроводами, дорогами тощо проводяться відповідно до ПУЕ.

Введення кабелів у будівлі та їх проходи з траншей до кабельних споруд виконують у трубах, кінці яких виступають із стіни будівлі (споруди) у траншею, а за наявності вимощення — за лінію останньої не менше ніж на 0,6 м. Для запобігання проникненню води з траншеї в місцях проходу труб накладають гідроізоляцію, після прокладання кабелів вхідні отвори труб ущільнюють кабельною пряжею, обмазаною водонепроникною (м’ятою) глиною, а кабель засипають ґрунтом.

При перетині кабельної лінії з іншими кабелями необхідно виконувати поділ шаром землі завтовшки 0,5 м. Можливе зменшення шару до 0,25 м, за умови поділу кабелів на всій ділянці перетину плюс по 1 м на кожну сторону бетонними або іншими рівноміцними плитами. трубами. При цьому кабелі зв’язку повинні бути вищими за силові, кабелі високої напруги нижче, ніж низького. Відстань по горизонталі (у світлі) між силовими до 10 кВ та контрольними кабелями має бути не менше 100 мм, а вище 10 кВ – 250 мм; між кабелями зв’язку та інших організацій – 500 мм.

При перетині кабельної лінії з трубопроводами, у тому числі нафто- та газопроводами, відстань між кабелями та трубопроводом — не менше 0,5 м. Допускається зменшення відстані до 0,25 м, за умови прокладання кабелю в трубах на ділянці перетину плюс 1 м у кожну бік.

При перетині кабельної лінії з теплопроводами відстань між кабелем та перекриттям теплопроводу (у світлі) – не менше 0,7 м; при цьому теплопровід на ділянці перетину плюс по 2 м у кожну сторону від крайніх кабелів повинен мати таку теплоізоляцію, щоб температура землі не підвищувалася більш ніж на 10 ° С по відношенню до вищої літньої температури і на 15 ° С по відношенню до нижчої зимової. У разі неможливості дотримання цього дозволяється:

а) заглиблення кабелів до 0,5 м (замість 0,7 л);
б) застосування кабельної вставки більшого перерізу;
в) прокладання під теплопроводом у трубах з відривом 0,5 м.

При цьому укладання труб повинне передбачати можливість заміни кабелю без земляних робіт.
При перетині кабельної лінії із залізницями та автомобільними дорогами прокладання кабелю виконують у тунелях, блоках та трубах по всій ширині зони відчуження – на глибині 1 м від полотна дороги та не менше 0,5 м від дна водовідвідних канав. За відсутності зони відчуження вищезгаданий спосіб прокладання виконується тільки на ділянці перетину плюс 2 м по обидва боки від полотна дороги.

При перетині кабельної лінії з електрифікованими дорогами та трамвайними лініями кабель прокладають у блоках, трубах. Місце перетину – на відстані не менше 10 м від стрілок, хрестовин і місць приєднання до рейок кабелів, що відсмоктують. Кінці блоків і труб ущільнюються плетеними джутовими шнурами, обмазаними водонепроникною (м’ятою) глиною на глибину не менше 300 мм. Для трамвайних ліній перетин повинен виконуватися на відстані не менше 3 м від стрілок, хрестовин і місць приєднання до рейок кабелів, що відсмоктують.

64. Монтаж кабелю у кабельних спорудах

Кабельні блоки споруджують із залізобетонних панелей довжиною 6 м із двома, трьома каналами всередині, азбоцементних безнапірних труб діаметром 100 мм, керамічних труб діаметром 150 мм. Складовими елементами блокової прокладки кабелів є блоки та колодязі.

При прокладанні в сухих ґрунтах блоки укладають на тонку подушку, а зверху їх захищають шаром цегли, у вологих ґрунтах бічні стінки блоків додатково захищають тонким шаром цегли. В обох випадках блоки повинні мати гідроізоляцію. Глибину закладення кабельних блоків приймають щонайменше 0,7 м, а за перетині доріг — щонайменше 1 м, у виробничих приміщеннях ця величина не нормується. Для надійного центрування та з’єднання азбоцементні труби мають з торців поглиблення та виступи.

Відстань між колодязями зазвичай приймають рівним не більше 150 м. Габаритні розміри кабельних колодязів вибирають з урахуванням прокладки кабелів перетином 3 х 240 мм 2 з радіусом вигину, рівним 25 діаметрів кабелю та встановлення захисних роз’ємних кожухів (для муфт).
Залежно від призначення колодязі поділяються на прохідні та розгалужувальні. Прохідні колодязі роблять з різними кутами повороту, 90, 120, 135 та 150°. Розгалужувальні колодязі в залежності від числа розгалужень можуть бути трійниковими з виходом блоків з трьох сторін під різними кутами (90, 120, 150, 180 °) і хрестовими з виходом блоків з чотирьох сторін під кутом 90 °. Мінімальна висота колодязів приймається рівною 1800 мм.

Прокладка в блоках, коли автомобіль може вільно пересуватися вздовж блокової каналізації, виконують тяжіння кабелів тросом. Тяжіння здійснюють приводною лебідкою, встановленою на автомобілі або стаціонарною лебідкою з електро- або ручним керуванням. Барабан з кабелем встановлюють нерухомо на одному кінці траси або біля сусідньої криниці. Кабель розкачують роликами.

Для зменшення зусиль тяжіння при протяжці кабель покривають тавотом або солідолом, що не містить речовин, які шкідливо діють на його оболонку. Кабель рекомендується розкачувати зі швидкістю 0,6-1 км/год і по можливості без зупинок, оскільки найбільші зусилля тяжіння виникають при торканні кабелю з місця.

65. Монтаж кабелю в тунелі

У тунелях броньовані кабелі повинні прокладатися по конструкціях, а неброньовані – по суцільних поверхонь, що не згорають (бетонні полиці, лотки, азбоцементні перегородки).

У тунелях кабелі рекомендується прокладати будівельними довжинами, щоб уникнути установки муфт. У неброньованих кабелях можливі тільки в спеціальних електротехнічних тунелях, і тільки при напрузі до 1000 В. Використання неброньованих кабелів з алюмінієвою оболонкою в сирих і сирих тунелях не допускається. У кабельних спорудах необхідно застосовувати лише кабелі з негорючими оболонками та забарвлювати їх негорючими складами.

У тунелях кабелі прокладають по кабельним конструкціям або кабельних підвісках, а також може застосовуватися жорстке кріплення.

66. Прокладання кабелів по опорним конструкціям

Для укладання кабелів рекомендується застосовувати штамповані збірні кабельні конструкції, дротяні підвіски, спеціальні кабельні профілі.

Вага кабельних конструкцій повинна бути заземлена. При монтажі великих потоків кабелів не виключена можливість пробою одного з них і відтак виникнення вогнища пожежі, що може порушити роботу викликавши вихід з ладу кабелів, що взаєморезервуються. Тому кабелі, що взаєморезервуються, живлять споживачів першої категорії, прокладаються по окремих трасах; з різних боків тунелю та відокремлюються азбоцементними перегородками від інших кабелів.

Контрольні кабелі та кабелі зв’язку прокладаються на нижніх, під полицями з силовими кабелями на напругу понад 1 кВ, або поруч із низьковольтними силовими кабелями.

67. Механізована прокладка кабелю в тунелі

Для протягування кабелю в тунелі використовують комплект пристосувань та механізмів КМТБ, до якого входять: тягова та допоміжна лебідки, кутові та лінійні ролики, обвідні пристрої, кабельний домкрат. Тягова лебідка, а також пристрої для контролю зусиль натягу кабелю встановлюються на одному кінці траси, а кабельний барабан встановлюється на кабельному домкраті з протилежного боку. У тунелі розміщують розпірні, лінійні, кутові ролики та обвідні пристрої, а також пристрої, якими прокладають трос лебідки. До його кінця прикріплюють кабель. Для входу та виходу з тунелю передбачають не менше двох дверей і лише у прохідних тунелях довжиною до 25 м допускаються одні двері. Тунелі поза будинками повністю засипають землею товщиною не менше 0,5 м.

68. Прокладання кабелю по естакадах

Прокладання кабелів на естакадах виконують, коли потрібно прокласти великі потоки кабелів територією підприємств, насиченою різними підземними комунікаціями. Кабелі прокладають із однієї та двох сторін естакади. Прокладання кабелів на естакадах забезпечує більшу надійність, ніж підземні види кабельної каналізації, можливість зовнішнього огляду, швидку заміну та ремонт кабелів, меншу небезпеку механічних пошкоджень кабелів, краще відведення теплоти. Кабельні естакади виконують прохідними та не прохідними. Вони можуть бути залізобетонними, металевими чи комбінованими. На прохідних та непрохідних естакадах прокладають до 24 силових кабелів.

Для прокладання кабелю по естакадах використовують комплекс пристосувань і механізмів КПЕ, який включає:
1) тягову лебідку, що встановлюється на одному кінці траси;
2) допоміжну лебідку для протягування троса від тягової лебідки до барабана з кабелем;
3) кабельний домкрат для підйому барабана з кабелем;
4) лінійні ролики та обвідні пристрої, що встановлюються на кабельних полицях.

Для прокладання кабелів на великій висоті використовують автомашини з двовісним причепом, коли вздовж естакади можливе пересування автомашин. На платформі машини встановлюють поворотну раму, на якій розміщені гвинтові кабельні домкрати (1). На одному з них встановлені реверсивний електропривод для зміни напрямку обертання кабельного барабана (2), похилий транспортер (3) з валиками, вісім з яких підтискні, а чотири тягнучі. Цей пристрій дозволяє не тільки переміщати кабель транспортером, але й одночасно проводити його редагування. На причепі (5) змонтовано монтажний майданчик, з якого виконують прокладання та рихтування кабелю.

69. Способи кріплення кабелю до троса

Безпосередньо перед розкочуванням знімають обшивку з кабельного барабана і оглядають верхні витки кабелю, щоб переконатися у відсутності вм’ятин, пошкоджень броні кабелю або інших дефектів. Потім змотують з барабана лебідки сталевий трос та прикріплюють до нього кінець кабелю. Кабель, що розкочується, прикріплюють до троса лебідки за допомогою дротяного панчохи, брезентового пояса, затиску. Дротову панчоху надягають на кінець кабелю і на довжині не менше 500 мм міцно закріплюють на оболонці за допомогою трьох бандажів з м’якого дроту 1,5 мм, що накладаються поверх намотування зі смоляної стрічки. Кріплення троса за допомогою панчохи має ряд недоліків, головними з яких є необхідність великої витрати часу для закріплення панчохи на кабелі, можливість зісковзування панчохи з оболонки, і, нарешті,

Більш досконалий спосіб з’єднання кабелю з тросом за допомогою конусного затиску, що закріплюється на струмопровідних жилах кабелю. Для цього кінець кабелю на ділянці близько 200 мм звільняють від оболонки та поясної ізоляції. Потім на ділянці близько 150 мм знімають паперову ізоляцію з жил кабелю і, очистивши від залишків маски, просочують, вводять в попередньо розібраний затискач. Далі вставляють у корпус затиску конічну зірочку, попередньо підібрану за перерізом струмопровідних жил. Зібраний затискач вводять у хомут і закріплюють у ньому за допомогою стопорного болта. Захисний корпус нагвинчують на зовнішній конус, а потім, вставивши в головку сталевий комір, вкручують його до повного затиску жил кабелю між стінками зовнішнього конуса і конічною зірочкою. Закріпивши затискач на кабелі, простягають в овальний отвір кінець троса лебідки і закріплюють його, а потім,

70. Пристрій кабелю

Силові кабелі складаються з основних елементів: струмопровідних жил, ізоляції, оболонок та захисних покривів. Крім основних елементів, у конструкцію кабелю можуть входити екрани, жили захисного заземлення та заповнювачі.

Силові кабелі розрізняють за такими ознаками: роду металу струмопровідних жил – кабелі з алюмінієвими та мідними жилами; роду матеріалів, якими ізолюють струмопровідні жили – кабелі з паперовою, пластмасовою та гумовою ізоляцією, а також ізоляцією зі зшитого поліетилену; роду захисту ізоляції жил кабелів від впливу зовнішнього середовища – кабелі в металевій, пластмасовій та гумовій оболонці; способу захисту від механічних пошкоджень – броньовані та неброньовані; кількості жив — одно-, дво-, три-, чотири- та п’ятижильні.

Кожна конструкція кабелів має свої позначення та марку. Марка кабелю складається з початкових літер слів, що описують конструкцію кабелю.

71. Монтаж сполучної термоусаджувальної муфти

Для з’єднання силових кабелів використовують кабельні муфти. Кабельні муфти в залежності від призначення мають наступні позначення: з’єднувальні Ст (стопорна) – для з’єднання кабелів та запобігання стіканню кабельної маси при прокладанні їх на похилих трасах, СтП (стопорно-перехідна) – для з’єднання кабелів з різною просоченою паперовою ізоляцією та запобігання маси при прокладанні їх на вертикальних і похилих трасах та (відгалужальна) для приєднання відгалужувального кабелю до магістральної кабельної лінії; кінцеві КН і КМ (відповідно для зовнішньої та щоглової установки) – для приєднання кабелів до електроапаратів зовнішньої та внутрішньої установки або повітряних ліній електропередачі, КВ (кабельне закладання) – для приєднання кабелів до електроапаратів внутрішньої установки.

Кабельні муфти вибирають в залежності від марки кабелю та умов експлуатації відповідно до «Технічної документації на муфти для силових кабелів з паперовою та пластмасовою ізоляцією до 35 кВ» та іншими інструктивними та технологічними документами.

72. Монтаж кінцевої термоусаджувальної муфти

Для кінець силових кабелів, а також для приєднання та відгалуження кабелів до електроапаратів або повітряних ліній електропередач застосовують кабельні муфти і спеціальні закладення.

Кабельні муфти в залежності від призначення кінцеві КН та КМ (відповідно для зовнішньої та щоглової установки) – для приєднання кабелів до електроапаратів зовнішньої та внутрішньої установки або повітряних ліній електропередачі, КВ (кабельне закладення) – для приєднання кабелів до електроапаратів внутрішньої установки. В останній муфті відсутній спеціальний захисний корпус

73. Прокол ґрунту пневмопробійником

Прокладання трубопроводів для кабелів здійснюють: без розриття траншей, руйнування бетонної основи та асфальтового покриття, порушення руху транспорту горизонтальним бурінням, продавлюванням та проколом.

При горизонтальному способі буріння для утворення свердловин застосовують широколопатевий бур, що обертається від електродвигуна або бензинового двигуна з редуктором. В отриманій від буріння свердловині прокладають сталеву трубу діаметром 100-150 мм, в яку затягують кабель.

Спосіб продавлювання полягає в тому, що трубу з відкритого котловану вдавлюють у землю потужним гідравлічним пресом. На кінець сталевої труби товстостінної з внутрішнім діаметром 100 мм надягають загострений наконечник. У міру просування труби у ґрунт до неї приєднують наступні труби до закінчення продавлювання по всій довжині.

Прокол роблять пневмопробійником, що приводиться в дію від компресорної станції. Пневмопробійник має форму циліндра завдовжки 1500 мм, загостреного з одного боку. У хвостовій частині пневмопробойника є патрубок, до якого приєднують шланг зі стисненим повітрям. Усередині циліндра розміщений вільно рухається поршень, що здійснює зворотно-поступальний рух під дією стисненого повітря. При русі вперед поршень вдаряє передній внутрішній торець корпусу, забиваючи їх у грунт. У свердловину, що утворюється, затягується труба.

Вимоги до механізмів для виконання кабельних переходів зводяться до мінімальних трудовитрат при достатній швидкості, максимальній довжині та точності проходки.

74. Бестраншейна прокладка кабелю

Бестраншейна прокладка з самохідного або тяговими механізмами ножового кабелеукладача, що пересувається, допускається для одного-двох броньованих кабелів напругою до 10 кВ зі свинцевою або алюмінієвою оболонкою на кабельних трасах, віддалених від інженерних споруд. У міських електромережах та на промислових підприємствах бестраншейна прокладка допускається лише на протяжних ділянках за відсутності на трасі підземних комунікацій, перетинів з інженерними спорудами, природних перешкод та твердих покриттів. Перед початком робіт очищають трасу від пнів, коріння дерев, вирівнюють горби ґрунту, підготовляють шляхи через яри, річки, струмки. Одночасно складають карту розкладки будівельних довжин кабелів, підготовлених до прокладки таким чином, щоб сполучні муфти розташовувалися в місцях, зручних для монтажу та експлуатації (поза болотами, ярами) При прокладанні за допомогою кабелеукладача забезпечують глибину закладень кабелю на 1–1,2 м від рівня поверхні землі. При цьому пристрої постільної присипки кабелю дрібною землею або піском, механічного захисту не потрібно. Кабель засипають ґрунтом, що розрізається при русі кабелеукладочного ножа.

Під час бестраншейної прокладки контролюють зусилля тяжіння, а мірною планкою його заглиблення кожні 20–50 м траси.

Перед закінченням розмотування кабелю з одного барабана його кінець з’єднують внахлест (довжина 3,5 м) з кінцем кабелю іншого барабана. При цьому кінець прокладеного кабелю мають зверху і підмотують стрічкою на довжині не менше 80 мм.

75. Кабельні споруди (1)

Кабельний канал, як і тунель, споруджують із збірних залізобетонних елементів або монолітного залізобетону. У електротехнічних та виробничих приміщеннях кабельні канали перекривають плитами лише на рівні підлоги приміщення. На територіях, що не охороняються, кабельні канали виконують підземними, заглиблюючи їх на 300 мм і більше в залежності від навантажень.

При перетинах з автошляхами кабельні канали заглиблюють на 700 мм, а з залізницями — на 1000 мм. Кабельні канали захищають від попадання в них технологічних та дренажних вод гідроізоляцією.

Підлоги в кабельних каналах виконують із ухилом не менше 0,5 % у бік водозбірника. Канали в місцях входу в будівлі відокремлюють від останніх перегородками, що не згораються. Ширина каналів коливається від 600 до 1200 мм, висота від 300 до 900 мм.

Прокладка в кабельному каналі є найдорожчим способом, порівняно з прокладкою в траншеї. Однак цей спосіб дозволяє прокласти новий або замінити діючий кабель без земляних робіт, забезпечує можливість огляду та ремонту ліній в процесі експлуатації, а також надійний захист кабелів від механічних пошкоджень.

Кабельний тунель споруджують із збірних залізобетонних елементів, рідше із монолітного залізобетону. Зовні тунелі покривають гідроізоляцією, щоб унеможливити проникнення в них ґрунтових: або технологічних вод. Над тунелями укладаю шар землі не менше 0,5 м. Залежно від числа кабелів влаштовують двосторонні (рис. а) шириною 1800 мм та односторонні (рис. б) шириною 1500 мм кабельні тунелі.

У тунелях довжиною від 7 до 150 м роблять не менше двох виходів, розташованих на кінцях тунелю; у тунелях більшої протяжності відстань між двома найближчими виходами приймають рівним не більше 150 м. З метою протипожежного захисту такі тунелі поділяють перегородками на окремі відсіки довжиною до 150 м з влаштуванням у них дверей. У перегородках закладають патрубки для проходу кабелів або залишають у них щілини, які після прокладання кабелів ущільнюють незгоряним матеріалом (цемент з піском у співвідношенні 1: 10, або глина з цементом і піском, у співвідношенні 1,5: 1: 11, або пер. азбестом у співвідношенні 1: 2). У випадках проходу кабелів через патрубки з обох кінців також ущільнюють, наприклад, азбестовим шпуром.

Підлогу тунелю виконують з ухилом 0,5% у бік канавки, яку з’єднують з дренажним пристроєм. За відсутності такого пристрою через кожні 25 м в тунелі влаштовують водозбірні приямки розміром 400 х 400 х 300 мм з металевими решітками, звідки видаляють воду. При виконанні будівельних робіт у стінах тунелю через 1 м встановлюють металеві заставні елементи для кріплення (приварювання) кабельних конструкцій.

Для видалення від кабелів теплових виділень у тунелях влаштовують вентиляцію. Перепад температури між повітрям, що надходить і видаляється в тунелі не повинен перевищувати 10°С. Кабельні тунелі обладнають пожежною сигналізацією та протипожежними пристроями. Прокладання кабелів у тунелях вважається найбільш надійною системою підземної каналізації, але через значну вартість споруди вона доцільна тільки за великої кількості кабелів (більше 40), що прокладаються в одному напрямку.
Кабельні естакади. Основні несучі будівельні конструкції естакад (колони та балки) виготовляють із залізобетону або сталевого прокату. Естакади споруджують для одно- та двостороннього прокладання кабелів. Двосторонні естакади застосовують для 16, 24 чи 40 умовних кабелів. Кабельні прохідні естакади забезпечують прокладку 64 чи 128 умовних кабелів.

Естакади поділяють на прохідні, що мають для монтажу та обслуговування майданчики (містки) та використовуються для порівняно великої кількості кабелів та непрохідні. Прольоти між опорами естакад переважно 12 і рідше 6 м.

Прохідні кабельні естакади мають сходові входи, відстань між якими до 150 м. Підлоги естакад можуть бути суцільними або ґратчастими. Введення естакад примикають безпосередньо до будівлі або проходять через шахту. Входи на естакади повинні мати двері з замками, що самозапираються.

При невеликій кількості кабелів та наявності на трасі естакад з технологічними трубопроводами доцільно кабелі прокладати разом із трубопроводами. В цьому випадку не потрібно спорудження спеціальних естакад для кабелів та виділення окремої смуги відчуження.

76. Кабельні споруди (2)

Колектори споруджують із залізобетонних елементів круглого та прямокутного перерізів.

Замкнений прямокутний переріз колекторів виконують з чотирьох збірних залізобетонних елементів стінових блоків Г-подібної форми, плоскої плити, днища та блоку перекриття. Для захисту від проникнення ґрунтових вод стіни колектора обклеюють двома шарами пергаміну і захищають стінкою завтовшки півцегли. Сполучні шви між блоками ущільнюють і закладають цементним розчином. Для введення в колектор кабельних ліній влаштовують камери, щоб закривати прохід експлуатаційному персоналу.

Колектори круглого перерізу споруджують, як правило, на глибині понад 5 м за допомогою щитів (закритий спосіб). Розміри колектора визначають в залежності числа і виду комунікацій, що розміщуються в ньому. У двосторонньому колекторі трубопроводи розташовують вниз на одній стороні проходу з кабелями зв’язку, водопровід із силовими кабелями – на іншій, кабельні лінії – над водопроводом. В односторонньому колекторі зверху прокладають силові кабелі, під ними кабелі зв’язку відокремлюються від силових горизонтальною перегородкою, внизу — водо- та теплопроводи.

Для забезпечення експлуатації колектора, контроль за температурою повітря в ньому та роботою вентиляційних та насосних установок автоматичне керування здійснюють з диспетчерського пункту, обладнаного телефонним зв’язком, сигналізацією та дистанційним включенням.

Кабельні галереї. Основні несучі будівельні конструкції галерей (колони та балки) виготовляють із залізобетону або сталевого прокату. Галереї споруджують для одно- та двостороннього прокладання кабелів. Двосторонні галереї застосовують для 50–60 силових кабелів, захист яких від сонячної радіації забезпечується покриттям та стінами.

Галереї поділяють на прохідні, що мають для монтажу та обслуговування майданчики (містки) та використовуються для порівняно великої кількості кабелів та непрохідні. Прольоти між опорами естакад та галерей в основному 12 і рідше 6 м.

Прохідні кабельні галереї мають сходові входи, відстань між якими до 150 м. У підлозі галерей передбачають монтажні отвори для підйому кабельних конструкцій. Протяжні кабельні галереї поділяють на відсіки з відстанню між ними не більше 150 м і вогнетривкими перегородками для локалізації можливої ​​пожежі. Введення галерей примикають безпосередньо до будівлі або проходять через шахту. Входи на галереї повинні мати двері з замками, що самозапираються.

77. Прокладання кабелю при негативних температурах

Кабелі будь-якої конструкції незалежно від виду ізоляції та напруги, а також способу монтажу слід прокладати за позитивної температури. При негативній температурі кабелі прокладають із попереднім прогріванням. При температурі навколишнього середовища нижче мінус 40 ° С прокладання всіх марок кабелю білю (у тому числі й підігрітого) не допускається.

Прогрів кабелів напругою до 35 кВ включно виконують трифазним струмом при відповідній теплоізоляції барабанів (повстяно-брезентовим капотом, спорудженням тимчасового тепляка).

За відсутності джерела трифазного струму кабелі прогрівають постійним або однофазним струмом з біфілярним з’єднанням двох жил. При температурі не нижче за повітря не нижче –20 °С кабелі прогрівають усередині приміщень при температурі навколишнього середовища до +40 °С. У разі відсутності теплих приміщень та джерел електричного струму кабелі прогрівають у спеціальних тепляках пальниками інфрачервоного випромінювання або повітродувками.

Для прогрівання кабелю електричним струмом збирають і застосовують зварювальні трансфори або спеціальні трансформатори, закріплені в кільцевій оправі, що дозволяє їх зручно перекочувати. При недостатній потужності одного трансформатора необхідна потужність може бути досягнута паралельною роботою декількох трансформаторів. У кабелю, що прогрівається, встановлюють чергового.

Перед прогріванням обшивку кабельного барабана видаляють, ковпачки з кінців кабелю зрізають. Для прогрівання кабелю з паперовою або пластмасовою ізоляцією трифазним струмом на внутрішньому кінці кабелю закорочують усі жили, а для прогрівання постійним або однофазним струмом, крім того, дві жили кабелю з’єднують на зовнішньому кінці. Укорочений кінець кабелю закривають ковпачком так, щоб його жили не доходили до його торця не менше ніж на 50 мм. Зовнішній кінець кабелю, до якого підводять струм, тимчасово закладають бітумною лійкою. Корпус вирви виготовляють з толю, руберойду, електрокартону і т.д.

Прогрів кабелів трифазним струмом припиняють в той момент, коли температура зовнішнього покриву зовнішніх витків кабелю, що прогрівається, досягне:
а) +20 °С при температурі зовнішнього повітря вище -10 °С;
б) +30 °З при температурі зовнішнього повітря нижче -10 °С.

Контроль температури при прогріванні кабелю здійснюється термометром, нижній кінець якого щільно стикається із зовнішнім покривом одного із зовнішніх витків кабелю посередині барабана. Місце зіткнення термометра з кабелем утеплюють зовні повстю.

Постійне підігрів кабелю виконується двома способами. У першому випадку (коли дозволяють умови траси) на барабані, що транспортується, жили внутрішнього кінця кабелю замикають накоротко. Електроживлення для прогріву підводять до зовнішнього кінця, що укладається на початку траси і закріплюється біля джерел прогріву. У другому випадку жили внутрішнього кінця кабелю приєднують до кільцевого струмознімач, кільця якого обертаються одночасно з барабаном. Жили зовнішнього кабелю закорочують та прикріплюють до троса. Під час розкочування прогрів кабелю ведеться безперервно трифазним струмом.

Прогріті кабелі укладають із підвищеним запасом 3–4 % по довжині замість 1–3 %. Засипку прогрітих кабелів шаром дрібної землі виконують відразу після їх прокладання, а остаточне засипання та ущільнення – тільки після охолодження.

78. Опори ПЛ до 1000 В

Для спорудження повітряних ліній напругою до 1000 В застосовують дерев’яні та залізобетонні опори. Дерев’яні опори бувають різноманітних конструкцій: проміжні одностійкові, кутові з підкосом, кутові з відтяжкою, анкерні А-подібні.

Проміжні опори встановлюють на прямих ділянках траси ПЛ. Кутові опори встановлюють у місцях зміни напрямку траси ПЛ.

Відгалужувальні опори призначені для виконання відгалужень від магістральних повітряних ліній при необхідності електропостачання споживачів, що знаходяться на певній відстані від траси. Перехресні опори застосовуються виконання на них схрещування проводів ПЛ двох напрямів. Кінцеві опори встановлюються на початку та в кінці повітряної лінії. Анкерні опори, що мають підвищену порівняно з перерахованими вище типами опор міцність і складнішу конструкцію, встановлюються на перетинах з різними спорудами, а також у місцях зміни кількості, марок та перерізу проводів.

Конструкція дерев’яних опор. Всі елементи дерев’яної опори поділяються на основні – пасинки, стійки, траверси та допоміжні – розкоси, розпірки, підтраверсні бруси, ригелі та підкоси.

Пасинок – нижня частина опори, що заглиблюється в землю. При великих розрахункових навантаженнях на кожну стійку опори встановлюють дві пасинки. Пасинки є однією з найбільш схильних до загнивання деталей опор, тому найчастіше виготовляються із залізобетону.

Стійка – верхня частина опори, до якої кріпиться траверс. Кожна стійка з’єднується з пасинком двома дротяними бандажами. Стійка та пасинок утворюють ногу опори. Вони сприймають вплив основних навантажень при нормальному та аварійному режимах роботи лінії.

Траверс служить для підвіски проводів на гірляндах ізоляторів. Розкос і розпірка служать зміцнення основних елементів дерев’яних опор. Підтраверсні бруси встановлюються лише на анкерних кутових опорах і служать для кріплення траверси до стійк. Грозозахисні троси підвішуються безпосередньо до стійк опори. Ригелі служать підвищення міцності установки опор у грунті.

З метою економії деревини дерев’яні опори роблять складовими – з’єднують стійку опори з дерев’яною або залізобетонною приставкою (пасинком). Складові опори утворюють міцну конструкцію, застосування якої підвищує надійність роботи ПЛ та термін її служби. З’єднання стійки опори з одним або двома приставками здійснюється бандажами або хомутами.

Бандаж накладають на ділянку сполучення в місцях, відступивши вниз від верхівки приставки на 200 мм і вище від комля з опори на 250 мм. Відстань між бандажами – 1000–1100 мм. Для бандажів застосовують сталевий оцинкований м’який дріт діаметром 4 мм або неоцинкований дріт (катанку) діаметром 5-6 мм. Бандаж складається з кількох витків дроту, що накладаються на ділянку сполучення стійки опори з приставкою міцно скручених або стягнутих наскрізним болтом. Кількість витків кожного бандажу визначається діаметром бандажного дроту.

79. Конструкції опор ПЛ

Опори служать для підвіски проводів на певній (залежно від напруги) висоті над рівнем землі чи води. Опори ліній виконуються дерев’яними, металевими чи залізобетонними.

Деревина є найдешевшим матеріалом для спорудження опор і застосовується переважно у лісових районах країни. Для дерев’яних опор використовують сосну, модрину, ялинку та ялицю. Просочення дерев’яних опор водорозчинними антисептиками може проводитися як перед встановленням їх на лінії, так і безпосередньо на лініях, що знаходяться в експлуатації.

Для виготовлення металевих опор застосовуються звичайна вуглецева сталь марки Ст3 і низьколегована сталь марок 14Г2 і НЛ-2, а в окремих випадках алюмінієві сплави. Основним недоліком металевих опор є схильність до їх корозії: незахищена поверхня опори під дією вологи і повітря покривається шаром іржі, що призводить до втрати міцності конструкції.

В даний час при спорудженні ліній став широко застосовуватися залізобетон. Застосування залізобетонних опор дуже ефективно, тому що вони не піддаються корозії та гниття. Металеві деталі, які застосовуються при виготовленні залізобетонних опор, повинні бути оцинковані гарячим способом або захищені антикорозійними покриттями.

Залізобетонні опори за способом ущільнення бетону можуть бути вібровані та центрифуговані. Опори з віброваного бетону в свою чергу розрізняються за профілем на двотаврові, квадратні та прямокутні. Центрифуговані залізобетонні опори виготовляються з міцного бетону, ущільнення якого відбувається за рахунок обертання їх навколо поздовжньої осі в спеціальній формі (центрифузі) досить великої швидкості. Перерізи центрифугованих опор кільцеподібне, тобто вони можуть мати конічну або циліндричну форму.

За призначенням опори поділяються на проміжні, анкерні, кутові та спеціальні. Проміжні опори, що є найбільш численними на лінії, призначені для підтримки проводів на прямих ділянках траси. Провід кріпиться до опор через підтримуючі гірлянди ізоляторів.

За конструкцією проміжних опор можуть бути:
1) металевими типу «чарки» з горизонтальним розташуванням проводів;
2) металевими портальними з горизонтальним розташуванням дротів;
3) металевими для дволанцюгової лінії з розташуванням дротів «бочкою»;
4) бетонними центрифугованими для дротів з напругою 35 кВ;
5) бетонними центрифугованими для дротів з напругою 110 кВ;
6) дерев’яними проміжними одностійковими типу «свічки».

80. Встановлення опор

Найбільш широко поширений спосіб встановлення А-і П-подібних опор за допомогою так званої падаючої стріли, яка може бути виготовлена ​​з дерева або металу. Дешевші дерев’яні стріли відрізняються і порівняно малою вагою. Дерев’яні стріли зручніші для перевезення. Стріли завдовжки від 10 м роблять металевими.

При підйомі та встановленні А-подібних опор за допомогою падаючої стріли їх викладають у котлованів плашмя з таким розрахунком, щоб підстави ніг знаходилися біля краю котлованів на відстані 0,3 м від них. До стінки котловану вертикально встановлюють дошки для забезпечення ковзання ніг опори під час встановлення. До верхівки опори прикріплюють дві відтяжки (розчалки) та гальмівний трос. Відтяжки служать для утримання опори про можливі поперечні переміщення під час підйому, а гальмівний трос утримує опору від падіння при встановленні її у вертикальне положення.

Падаюча стріла встановлюється так, щоб кут між нею і вертикаллю дорівнював 15-20 °. При підйомі опори, коли між її віссю та землею утворюється кут, що дорівнює 50–60°, можна розвантажувати стрілу, що падає. Щоб опора стала фундамент без різкого поштовху, її гальмують лебідкою 5 чи трактором із боку, протилежної підйому.

Щоб уникнути падіння опори, її при підйомі утримують розтяжками (8), з’єднаними з лебідками. Щоб дерев’яна або залізобетонна опора під час підйому не зрушила з місця, її прикріплюють до напрямних дерев’яних стовпчиків (їх попередньо вкопують біля котловану), рідше до рейок, швелерів. Кінці невеликих опор можна впирати у напрямні дошки, поставлені в котлован. Це перешкоджає засипанню котловану від упору опори безпосередньо в землю.

Металеві опори, як правило, повинні збиратися безпосередньо біля фундаменту з одночасним кріпленням основи опори до фундаменту за допомогою шарніра, відповідного типу опори. На кожну опору передбачається комплект, що складається із двох затискачів. Після підйому шарнір демонтується, навіщо опору піднімають (наприклад, домкратами).

81. Встановлення опор

При встановленні А-подібної кутової опори розбивають кут повороту траси. Для цього, вважаючи вершину опори вершиною кута відкладають по обидва боки рівні відрізки АВ і АС. Потім з’єднують точки і С, а середину відрізка з’єднують з точкою А. Пряма АВ і буде бісектрисою кута. Котловани повинні знаходитися на цій бісектрисі і бути віддалені від точки А на однакові відстані, що визначаються розчином ніг опори, що встановлюється. Розбивку котлованів під А-подібні опори доцільно проводити за допомогою спеціальних шаблонів, застосування яких дозволяє швидко та точно виконувати цю операцію. Кути повороту лінії позначаються кутовими пікетними знаками, на яких вказують їхній номер, кут повороту лінії та проектний номер опори.

Опори ПЛ, розрахованої на напругу до 1000 В, як правило, не вимагають улаштування фундаментів, їх встановлюють безпосередньо в ґрунт, тому після розмітки осі траси та центрів опор риють котловани під опори. Для копання котлованів під опори, що встановлюються безпосередньо в ґрунт, застосовують спеціальні машини: автоямобури, самохідні бурильно-кранові машини. При ручній розробці ґрунту для одностійкових опор копають котлован шириною (поперек траси) 0,6–0,7 м та довжиною (вздовж траси) 1,8–1,9 м. Уздовж лінії котлован риють ступенями висотою 500–700 мм кожна. Грунт відкидають від 6 ки котловану не менше ніж на 0,5 м.

Готові розвезені трасою або зібрані на ній опори встановлюють безпосередньо в котловани за допомогою бурильно-кранових машин або кранів-установників опор КВЛ-8. Дерев’яні та залізобетонні одностійкові опори масою до 4 т можна встановлювати в котловани автомобільним краном.

82. Кріплення проводів ПЛ

Сталеві дроти прив’язують м’яким сталевим оцинкованим дротом 1,5-2 мм, а алюмінієві та сталеалюмінієві – алюмінієвим дротом 2,5-3,5 мм (можна використовувати дроти багатодротяних дротів).

Алюмінієві та сталеалюмінієві дроти в місцях кріплення попередньо обмотують алюмінієвою стрічкою для запобігання їх пошкодженню.

На проміжних опорах провід кріплять переважно на головці ізолятора, а на кутових опорах – на шийці, розташовуючи його із зовнішнього боку кута, утвореного проводами лінії. Провід на головці ізолятора кріплять двома шматками в’язального дроту. Дріт закручують навколо головки ізолятора так, щоб кінці її різної довжини знаходилися з обох боків шийки ізолятора, а потім два короткі кінці обмотують 4-5 разів навколо дроту, а два довгі кінці переносять через головку ізолятора і теж обмотують навколо дроту.

При кріпленні дроту на шийці ізолятора в’язальний дріт охоплює петлею дріт і шийку ізолятора, а потім один кінець в’язального дроту обмотують навколо дроту в одному напрямку (зверху вниз), а інший кінець – у протилежному напрямку (знизу вгору).

На анкерних та кінцевих опорах провід кріплять заглушкою на шийці ізолятора. У місцях переходу ПЛ через залізниці та трамвайні колії, а також на перетинах з іншими силовими лініями та лініями зв’язку застосовують подвійне кріплення дротів.

Монтер, що виконує кріплення дротів, повинен бути в головному уборі, міцно стояти на монтерських пазурах і бути надійно пристебнутим до опори ланцюгом монтерського пояса. Забороняється при кріпленні дротів на кутовій опорі стояти всередині кута, утвореного проводами лінії.

83. Монтаж проводів ПЛ (1)

Електричні мережі, розташовані на відкритих територіях поза будинками, часто виконують повітряними лініями (ПЛ). За довжину прольоту ПЛ біля приймають горизонтальне відстань між центрами двох суміжних опор. Анкерною ділянкою називають суму довжин прольотів між опорами анкерного типу. Під стрілою провісу проводів f при однаковій висоті точок підвісу мають на увазі вертикальну відстань між лінією, що з’єднує точки підвісу дроту, і нижчою точкою дроту. За габарит лінії Н приймають найменшу відстань по вертикалі при найбільшому провисанні проводів до рівня землі або споруд, що перетинаються. Кутом повороту траси лінії називають кут між напрямками лінії в суміжних прольотах.

Провід натягують окремо в кожному анкерному прольоті, тобто між опорами анкерного типу, до яких відносяться також кутові та кінцеві опори. Один кінець дроту закріплюють глухою петлею на ізоляторах кінцевої або анкерної опори, а інший кінець дроту захоплюють «жабою» або монтажним болтовим затискачем, в якому зроблено канавки для дротів різних перерізів. Для мідних і особливо алюмінієвих проводів великих перерізів слід застосовувати «жабу» з плоскими затискачами, оскільки при круглих затисканнях провід у момент натяжки може бути пошкоджений. Найбільш досконалим пристроєм для натягування дротів є універсальний монтажний затискач. До “жаби”, монтажному або універсальному затиску прикріплюють поліспастний блок і, вибираючи мотузку блоку, натягують провід до отримання необхідної стріли провісу.;

Стріла провісу всіх проводів анкерного прольоту повинна мати одну величину. При підвішуванні проводів різних перерізів стрілу провісу приймають по проводу, що має найбільший переріз. Величина монтажної стріли провісу проводів визначається за кривими або таблицями стріл провісу для різних температур повітря в момент монтажу.

Стріли провісу необхідної величини можна домогтися різними способами, проте найпростішим і тому найчастіше застосовуваним є безпосереднє візування. Щоб встановити задану величину стріли провісу, зміцнюють на двох сусідніх опорах по одній рейці з поділками, а потім електромонтажник, піднявшись на опору, дає команду натягувати провід до моменту, коли нижня точка його збігається з лінією візування.

При вертикальному розташуванні дротів на опорі стрілу провісу починають регулювати з верхнього дроту, а при горизонтальному – з середнього. Після закінчення регулювання провід в’язальним дротом кріплять до ізоляторів.

Розкочування проводів проводять по обидва боки встановлених опор уздовж лінії. Для розкочування бухт дротів служать конусні вертушки або переносні верстати, а дротів, доставлених на трасу в барабанах, – розбірний барабанний витяг.

84. Монтаж проводів ПЛ (2)

Розкочування проводів проводять зазвичай з барабанів, встановлених на домкратах, козлах-домкратах, барабанопідйомників або зі спеціального візка, іноді пристосованого для розкочування відразу трьох проводів і захисного троса. Можливе також одночасне розкочування трьох проводів з барабанів, що стоять на домкратах, із застосуванням спеціального пристосування. У невеликих низьковольтних лініях розкочування можна робити вручну (не тягнучи дроти по землі) з наступним підйомом проводів, або безпосередньо через гаки.

Для кріплення підвісних ізоляторів до опор, проводів – до ізоляторів, зменшення вібрації проводів, їх з’єднання тощо в ПЛ напругою 35 кВ і вище застосовується лінійна арматура: підтримуюча і натяжна. Натяжна – за допомогою якої провід натягується та кріпиться до анкерної опори. Це болтові затискачі, пресовані та клинові.

Монтаж болтового затискача. Затискач розбирається і в нього вкладається провід, причому кінець дроту, що йде в шлейф, повинен обов’язково перебувати в болтовому кінці затиску, де кріпиться підковоподібними захватами. Таке розташування дроту виключає можливі його пошкодження під час розгойдування.

Затиски, що пресуються, застосовуються для проводів перетином 240 мм2 і більше. При їх встановленні спочатку готують контактне з’єднання, а потім проводять на спеціальному пресі опресування відповідно до вказівки робочого креслення або спеціальної інструкції. На початку на дріт ставиться бандаж, а потім видаляється алюмінієва частина жил сталеалюмінієвого проводу на ділянці, що дорівнює 1,2 довжини спресовуваної ділянки, при цьому бандаж переміщається на нове місце (1), потім одягається алюмінієвий затискач і спресовується в хвостовій частині на відрізку проводу, призначений для петлі (шлейфу). При цьому корпус затиску насувається на провід, зсуваючи бандаж на алюмінієвих повивах (3). На підготовлений до опресування таким чином провід насувається анкер і проводиться його опресування в напрямку від вуха до дроту (4). Анкер, подовжуючи, заповнює проміжок від кінця його до алюмінієвого повиву дротів. Насунутий до упору у бік дроту (5), корпус затискача опресовується в напрямку від анкера до прольоту (у напрямку стрілки).

85. Види ізоляторів

На ПЛ до 35 кВ включно широко застосовують фарфорові штирьові ізолятори: ТФ для ПЛ 0,4 кВ, ШС-6 або ШС-10 для ПЛ 6-10 кВ, ШФ 10-В і ШФ-10-Г для ПЛ 10 кВ.

Для кріплення підвісних ізоляторів до опор, проводів – до ізоляторів, зменшення вібрації проводів, з’єднання їх у ПЛ напругою 35 кВ і вище застосовується лінійна арматура: підтримуюча та натяжна.

Підтримує у вигляді різного типу підтримуючих затискачів, у яких проходить провід. Затискачі можуть бути з глухим затисканням дроту – глухі, ковзні, де провід при розгойдуванні може переміщатися, і випускають (провід при вібрації прослизає), що виключає його обрив; підтримуючі затискачі ставляться на проміжних опорах, гірлянди підвішуються вертикально.

86. З’єднання проводів

Для з’єднання проводів ПЛ до 1 кВ застосовують: скручування; бандажування; з’єднання в овальному з’єднувачі (гільзі) з подальшим обпресуванням і зварюванням кінців проводів у петлі; зварювання встик кінців проводів і подальшим обпресуванням їх разом із шунтом у двох окремих сполучних гільзах; зварювання встик кінців проводів та опресовування їх разом із вставкою в овальній сполучній гільзі; з’єднання проводів внахлестку з опресовування в сполучній гільзі; з’єднання проводів болтовим затискачем.

Скрутка є найпростішим способом з’єднання однодротяних сталевих і біметалевих проводів, при якому накладають внахлестку кінці проводів на довжині 180-200 мм, а потім, затиснувши їх пасатижами в середині ділянки з’єднання, навертають один провід на інший (зліва і праворуч від пасатижів), укладаючи витки щільно один до одного.

Бандажування застосовують при з’єднанні дротів. Кінці дротів загинають під прямим кутом і накладають один на інший на довжині 80-120 мм в залежності від їх перетину. Далі намотують на один з дротів, що з’єднуються, 5-6 витків м’якого оцинкованого дроту діаметром 1,5 мм і переходять цим дротом на бандажування ділянки з’єднання. Покривши витками дроту всю ділянку з’єднання, роблять 5-6 витків на другому з проводів, що з’єднуються. Для збільшення міцності з’єднання мідних проводів у великих прольотах бандаж пропаюють припоєм ПОС-30 або ПОС-40.

З’єднання в овальній гільзі застосовуються для багатодротяних алюмінієвих проводів. Для виконання з’єднання вводять дроти в овальну гільзу, підібрану за перерізом, і проштовхують їх вперед назустріч один одному так, щоб кінці проводів вийшли з протилежних (вихідних) отворів гільзи. Потім гільзу опресовують, а вільні кінці проводів зварюють встик у петлі.

З’єднання проводів обпресуванням у двох гільзах разом із шунтом застосовують переважно при монтажі багатодротяних алюмінієвих проводів перетином 70 мм 2 і вище. Операцію опресування гільз виконують опресувальними механізмами.

З’єднання проводів в овальній гільзі шляхом попереднього зварювання проводів встик і подальшого опресування гільзи і проводів разом із вставкою застосовують найчастіше в середині великого прольоту при монтажі багатодротяних проводів ПЛ, що знаходиться в III або IV районі гальмівності і при можливій дії на проводи лінії великих вітрових навантажень.

З’єднання проводів обпресуванням внахлестку в овальній гільзі є найпростішим за виконанням способом, що застосовується при монтажі проводів багатодротяних перетином 16-50 мм 2 .

З’єднання проводів опресовуванням виконують в наступній послідовності: кінці проводів, що зрощуються, і з’єднувача ретельно зачищають і покривають антикорозійним склад. Потім на кінці проводів накладають бандажі Б1, після чого на один з них (в даному випадку правий) надягають алюмінієву трубку, при цьому бандаж Б1 послаблюють і зсувають по дроту за трубку, а на кінець, що вийшов з неї, накладають бандаж Б2. Трубку, у свою чергу, зсувають по дроту на відстань 0,8-1 м від кінця. Далі на кожний провід на відстанях від бандажів Б1 та Б2, рівних 0,6 від довжини сталевої трубки L, накладають бандажі Б3, а бандажі Б1 та Б2 знімають. Розводять дроти алюмінієвих жил правого дроту і надрізавши їх (на половину товщини), відламують. На кінці оголеного повиву сталевих жил (розмір К) накладають бандажі Б4, потім ці кінці зачищають від задирок, промивають бензином та змащують антикорозійним складом. Підготовлені таким чином сталеві жили вводять у сталеву трубку. Бандажі Б4 спочатку зрушують, а потім видаляють.

Сталевий з’єднувач з введеними в нього проводами встановлюють в нижній матриці так, щоб її робоча поверхня знаходилася на середині з’єднання, що монтується, а виїмки з боків з’єднувача розташовувалися вертикально по відношенню до основи матриці. Потім встановлюють верхню матрицю. Після цього матриці зі з’єднувачем вставляють у прес і опресовуються.

Потім приступають до опресовування алюмінієвого з’єднувача, раніше надітого на провід. При цьому в пресі встановлюють матриці, призначені для алюмінієвого з’єднання. Обтискання ведеться від кінців сталевого з’єднувача спочатку з одного, а потім з іншого боку. Середину сталевого з’єднувача не спресовують. Щоб запобігти можливому здуттю дроту біля виходу з алюмінієвого з’єднувача, на відстані 15-20 мм від його кінців накладають тимчасові бандажі з м’якого дроту. Алюмінієвий з’єднувач опресовують так само, як сталевий.

Монтаж з’єднувачів у разі зрощування тросів здійснюється у тому самому порядку, що і при з’єднанні проводів.

87. Виконання відведення ізольованим проводом від лінії із ізольованими проводами

Згідно з ПУЕ (пункт 2.4.13) для новозбудованих та реконструйованих ПЛ до 1 кВ повинні, як правило, застосовуватися самонесучі ізольовані дроти (СІП).

Самонесучі ізольовані дроти поділяються:
1) СІП з неізольованим несучим нульовим провідником (СІП-1, СІП-2, АМКА);
2) СІП із ізольованим несучим проводом (СІП-1А, СІП-2А, ТОРСАДА);
3) чотирипровідна система без несучого дроту (СІП-4, ALUS, EX, AsX).

Повітряні лінії самонесучим ізольованим проводом (ВЛІ) мають ряд переваг перед ВЛ голими проводами:
1) простота монтажу СІП дійсно час монтажу ВЛІ суттєво знижується, це досягається впровадженням певних технологій, які вимагають застосування спеціального обладнання;
2) можливість виконання робіт на ВЛІ (підключення абонентів) без зняття напруги, оскільки використовуються затиски, що проколюють (чинними нормами такі роботи заборонені);
3) зниження комерційних втрат за рахунок утрудненого несанкціонованого відбору електроенергії;
4) зниження випадків крадіжок, оскільки СІП не придатний до вторинної переробки;
5) можливість прокладання дроту безпосередньо по стінах;
6) немає необхідності обрізання дерев поряд з ВЛІ.

СІП кріплять на опорі за допомогою затискача, що підтримує, який встановлюють на гаку, прикріпленому до опори за допомогою бандажа. Відгалуження від ВЛІ самоізольованим дротом, який закріплюють в анкерному затиску, встановленому на гаку. Підключення до лінії виконують за допомогою затискачів, що проколюють.

88. Виконання відведення ізольованим проводом від лінії з голими проводами

Аналогічно відводу ізольованим проводом від лінії із ізольованими проводами виконується відведення і від лінії з голими проводами. У цьому випадку застосовуються затиски, що проколюють, спеціальної конструкції, призначені для підключення до голих проводів.

89. Комплектна трансформаторна підстанція 35/10 кВ

Будівельна частина відкритих розподільних пристроїв та підстанцій є в основному системою опорних конструкцій та фундаментів.

Обладнання на напругу понад 10 кВ встановлюють окремих опорних фундаментах. Ошинівку виконують гнучкими проводами, застосовуючи ізолятори підвісного типу. При напрузі 6–10 кВ поряд з будинками закритих розподільних пристроїв застосовуються пристрої, що складаються з окремих комплексів камер, пристосованих для встановлення на відкритому повітрі (КРУН).

Електромонтажні роботи проводяться в наступній послідовності: після закінчення будівельної частини монтують портали та інші опорні підстави, встановлюють силові трансформатори, роз’єднувачі, високовольтні запобіжники, розрядники та інше електрообладнання. Потім приступають до монтажу гнучкої ошиновки.

Ревізія, монтаж комутаційних та захисних апаратів вимірювальних трансформаторів тощо проводяться строго відповідно до заводських інструкцій або інструкцій монтажних організацій. Електроустаткування встановлюється на спеціальних металевих чи залізобетонних опорах.

90. Трансформаторна підстанція 35/10 кВ з КРУН 6-10 кВ

Відкриті розподільні пристрої та підстанції споруджуються для прийому та розподілу електроенергії великих потужностей при високих напругах. Монтаж електроустаткування пов’язаний тут із значним обсягом такелажних робіт.

Для ревізії та складання важкого електроустаткування (силових трансформаторів, вимикачів тощо) передбачаються спеціальні пристрої (стаціонарні або нестаціонарні) з підйомними механізмами. Устаткування подається на спеціальних візках, часто залізничною колією, до фундаментів і встановлюється за допомогою тих чи інших вантажопідйомних механізмів. За відсутності візків та залізничних колій обладнання доставляється на автомашинах, трайлерах, а на невеликі відстані – на сталевих листах, що переміщуються трактором або за допомогою лебідок.

Більш легке обладнання (роз’єднувачі, запобіжники, розрядники тощо) піддають ревізії та збирають у майстернях чи спеціальних приміщеннях розподільних пристроїв. Підйом цього обладнання здійснюється за допомогою блоків, талей, поліспастів, лебідок.

Будівельна частина відкритих розподільних пристроїв та підстанцій є в основному системою опорних конструкцій та фундаментів.

Трансформаторна підстанція 35/10 кВ включає комплектний розподільний пристрій зовнішньої установки КРУН 6–10 кВ, силовий трансформатор, вимикачі, збірні залізобетонні портали.

Ошинівку виконують гнучкими проводами. Шини підвішують на ізоляторах підвісного типу.

91. Підстанція 35/10 кВ із закритим розподільчим пристроєм

Трансформаторна підстанція 35/10 кВ включає закритий розподільний пристрій на напругу 6-10 кВ (ЗРУ), встановлений в будівлі, силовий трансформатор, вимикачі, роз’єднувачі, збірні залізобетонні портали.

92. Ошинівка ЗРУ (1)

Шинним пристроєм закритих розподільних пристроїв (ЗРУ) називають систему голих жорстких провідників, закріплених на ізоляторах та призначених для розподілу електроенергії. Такі провідники, звані шинами, здебільшого бувають прямокутного перерізу, а за великих струмах — профільного. Профільні шини застосовуються коробчатого або двотаврового перерізу, а іноді у вигляді латунних або алюмінієвих труб, що економічно виправдовується при високих частотах і напругах.

В даний час застосовують головним чином алюмінієві шини, а при малих навантаженнях – сталеві, рідше з міді через її високу вартість.

Проектом визначається матеріал для шин, їх розміри та перерізи, типи опорних ізоляторів, відстані між ними, способи кріплення. Змінювати ці проектні дані у процесі монтажу не можна. Шинні пристрої повинні бути симетричними, з одноманітним розташуванням шин, що полегшує експлуатацію.

Збірні (головні) шини мають у своєму розпорядженні горизонтально, вертикально і іноді ступінчасто. Шини на ізоляторах встановлюють як на ребро, так і плашмя – при одній або декількох смугах у кожній лінії (фазі). Відгалужувальні шини, що йдуть від збірних шин до апаратів і сполучні між апаратами і системами шин зазвичай прокладаються на площину. Монтаж шинних пристроїв часто називають ошинівкою.

Ошинівці передує встановлення ізоляторів та окремих апаратів. Монтаж шин включає заготівельні роботи, які виконуються, як правило, на заводах або МЕЗ і власне встановлення на об’єкті.

Згинання шин проводять за ескізами та шаблонами, виготовленими із сталевого дроту. Розрізняють такі види вигину шин: на площину; на ребро; “штопором” – поворотом навколо осі на 90 °; висадкою кінця – “качкою”. Шаблони для гнуття та розмітки шин виготовляють із сталевого дроту діаметром 3-5 мм, що згинається по осі шини так, як має бути вигнута сама шина.

Розрізняють такі способи з’єднань: внахлестку; встик з накладками та без накладок – електрозварюванням; за допомогою стискних накладок.

Гнучкі компенсатори зварюють на постійному струмі. При довжині збірних шин більше 30-40 м встановлюють спеціальні компенсатори, щоб шина мала можливість переміщень при зміні температури, а в середині загальної довжини, або ділянки між компенсаторами, шини кріпляться жорстко.

93. Ошинівка ЗРУ (2)

При ошиновуванні потрібно прагнути до мінімуму згинів та контактних з’єднань. Вигинання є досить трудомісткою операцією і знижує механічну міцність шини. Неправильна ошиновка апаратів знижує стійкість шин при коротких замиканнях і збільшує їх довжину.

Шинотримачі застосовують для встановлення пакета шин на ребро або плашмя. Профільні шини, що мають широке застосування в даний час при великих струмах, кріпляться спеціальними шинотримачами. Кріплення основи шинотримача проводиться гвинтом безпосередньо до ковпачка ізолятора, так щоб кінець гвинта не упирався у порцелянове тіло ізолятора, тому довжина гвинта повинна відповідати глибині отвору в ковпачку. Також безпосередньо гвинтом кріпляться до головки ізолятора і односмугові шини, що прокладаються плазом; щоб шина мала можливість переміщень при зміні температури, діаметр отвору в ній береться на 1-2 мм більше діаметра болта, що кріпить. З цією ж метою у шинотримачах між шиною та болтом або планкою залишається зазор.

94. Монтаж блоків КРУ

Комплектні розподільні пристрої монтують лише у приміщеннях, де повністю закінчено будівельні роботи. Розподільні щити зазвичай постачаються у вигляді об’ємних корпусів-панелей. Блок панелей є металевими або ізоляційними підставами різної висоти, на кожному з яких змонтований апаратури управління, захисту та сигналізації Блоки мають значні габарити і доставляються в монтажну зону автотранспортом або на залізничній платформі.

На підготовленому місці блоки встановлюються краном. Розподільні щити, виконані у вигляді площинних панелей, подають на місце встановлення через монтажні отвори, що залишаються будівельниками, і переміщують по катках. Щоб уникнути деформації при підйомі та перевезенні на час транспортування блоки панелей забезпечують тимчасовими опорними рамами або розпірками, використовують інвентарні траверси та стропи.

Для кожного ряду камер закладні основи монтують за рівнем (нерівність допускається не більше 1 мм на 1 м довжини та 5 мм по всій довжині). Несучі поверхні з відрихтованих смуг кутової сталі встановлюють до строго горизонтальної площини. Куточки або швелери приєднують до контуру заземлення смуговою сталлю 40 х 4 мм не менше ніж у двох місцях. Кабельні канали та отвори повинні точно відповідати кресленням, а труби для проходу кабелю виступати зі стіни або фундаменту не менше ніж на 30 мм.

При монтажі шаф КРУ в приміщенні ширина проходу з фасадної сторони для однорядної установки повинна бути рівною довжині викочування візка плюс 0,8 м, для дворядної — довжині викочування візка плюс 1 м. Відстань від шаф до бічних стін приміщення при односторонній установці передбачають не менше 0 ,1 м. Блоки ставлять на напрямні куточки та швелери у послідовності, передбаченій проектом.

Монтаж камер КСВ та шаф КРУ починають з крайнього корпусу і до встановлення наступного приступають лише після перевірки правильності положення по вертикалі та горизонталі попереднього корпусу. Після закінчення встановлення корпусу блоки з’єднують болтами, починаючи з крайнього. Насамперед затягують нижні болти, потім верхні. Вивірені шафи КРУ та камери КСВ остаточно жорстко зміцнюють електрозварним швом довжиною 60–70 мм до напрямних у чотирьох кутах, що забезпечує надійне заземлення корпусів.

95. Відкритий розподільний пристрій однорядний 110 кВ з роз’єднувачами типу РЛНО (1)

Відкриті розподільчі пристрої повинні забезпечувати надійність роботи, безпеку та зручність обслуговування за мінімальних витрат на спорудження, можливість розширення, максимальне застосування великоблочних вузлів заводського виготовлення. Відстань між струмовідними частинами та від них до різних елементів ВРП має вибиратися відповідно до вимог ПУЕ.

Всі апарати ОРУ розташовуються на невисоких основах (металевих чи залізобетонних). Територією ОРУ передбачаються проїзди для можливості монтажу та ремонту обладнання. Шини можуть бути гнучкими з багатодротяних дротів або жорстких труб. Гнучкі шини кріпляться за допомогою підвісних ізоляторів на порталах, а жорсткі – за допомогою опорних ізоляторів на залізобетонних або металевих стійках.

Застосування жорсткої ошиновки дозволяє відмовитися від порталів та зменшити площу ОРУ. ОРУ має бути огороджено. Під силовими трансформаторами та баковими вимикачами 110 кВ передбачається маслоприймач, що укладається шар гравію товщиною не менше 25 см.

96. Відкритий розподільний пристрій однорядний 110 кВ з роз’єднувачами типу РЛНО (2)

Конструкції ОРУ різноманітні та залежать від схеми електричних з’єднань, від типу вимикачів, роз’єднувачів та їхнього взаємного розташування.

ОРУ призначене для розподілу електричної енергії без трансформації напруги, його монтаж аналогічний ОРУ з трансформацією електроенергії.

Відгуки

Відгуків немає, поки що.

Будьте першим, хто залишив відгук “Презентації та плакати Монтаж та експлуатація електроустаткування пром. та цивільних будівель”“

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *